Гоголезнавчий центр: проблеми, пошуки, перспективи 

У вересні 1996 року при Ніжинському педагогічному університеті імені Миколи Гоголя був заснований Всеукраїнський гоголівський науково-методичний центр, створений на базі фундаментальної бібліотеки вишу. Ініціатором створення центру був  відомий літературознавець, доктор філологічних наук, професор Павло Володимирович Михед, який багато років поспіль очолює Гоголезнавчий центр (його нинішня назва).

Важлива роль у відкритті цього структурного підрозділу належить Федору Арвату – тодішньому ректору, досліднику перекладів Гоголя українською мовою, та завідувачці університетської бібліотеки Наталії Ленченко.

Метою діяльності підрозділу є комплексне вивчення творчої спадщини Миколи Гоголя, історіографії та наукової бібліографії, жанрово-стильової своєрідності, поетики творів письменника в контексті розвитку світової літератури, а також активне пропагування наукових здобутків вітчизняного гоголезнавства, координація науково-дослідної роботи з навчальними закладами країни та науковими установами зарубіжжя.

Пріоритетним напрямком роботи центру є видання збірників наукових праць із гоголівської тематики (на сьогодні видано 26 випусків «Гоголезнавчих студій») та інших дотичних літературознавчих проблем, ряд із них вивчалися спільно з Інститутом літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ. Доказом кропіткої сумісної праці стали збірники: «Яценко Михайло Трохимович (до 90-ліття від дня народження). In memoriam» (2014), «Буття канону» (2016), «Слов'янські літератури у світовому культурному контексті: універсальне та індивідуальне» (2019) та ін. Працівники центру брали участь у підготовці багатотомного україномовного видання «Гоголь М. В. Зібрання творів у 7 томах» (2008‒2012), приуроченого 200-літтю від дня народження письменника. Підсумком плідної співпраці Гоголезнавчого центру з провідними науковими установами не лише України, а й близького зарубіжжя стало видання книг «Родословие Н. В. Гоголя: статьи и материалы» (М., 2009), «Гоголь Н. В. Афоризмы, изречения, сентенции» (СПб., 2010), «Гоголь в Нежинской гимназии высших наук» (СПб., 2014).

Окрім того, важливим завданням підрозділу є поповнення новими надходженнями довідково-бібліографічних каталогів, картотеки з гоголезнавства, ведення щорічної гоголезнавчої бібліографії, яка друкується в «Гоголезнавчих студіях», а також укладання бібліографічних покажчиків. У 1996 р. Гоголезнавчий центр видав бібліографічний покажчик «Ніжинська Гоголіана (1979–95)», укладений Л. Гранатович. Згодом ‒ анотований покажчик «Гоголь: бібліографічні посібники і джерела», уміщений у «Гоголезнавчих студіях», вип. 3 (1998).  Вагомою подією став ювілейний вихід покажчика «Микола Гоголь: українська бібліографія» (2009), що містить переклади творів Гоголя українською мовою 1850‒2007 років, його основу складають літературно-критичні праці українських учених, написані в Україні та діаспорі.

Серед основних напрямків діяльності Гоголезнавчого центру також публікація наукових статей та ґрунтовних монографічних і колективних праць, залучення широкої аудиторії до вивчення творчого спадку митця. Схвальні відгуки не лише вчених, педагогів, студентів, а й пересічних читачів отримали «Летопись жизни и творчества Н. В. Гоголя: нежинский период (1820‒1828)» (2009), україномовний переклад «Розмислів про Божественну Літургію. Духовної прози» Гоголя (2011), монографія Ю. В. Якубіної «Гоголь і Гімназія вищих наук: біографічний та ейдологічний виміри» (2012), антологія мемуарів «Гоголь в Нежинской гимназии высших наук» (2014).

Слід виокремити ще один важливий аспект досліджень ‒ українські переклади творів Миколи Гоголя та гоголезнавчих праць. Так, у 2002 році в одинадцятому випуску «Гоголезнавчих студій» було опубліковано переклад книги видатного українського вченого з Канади Юрія Луцького «Страдництво Миколи Гоголя, знаного також як Ніколай Ґоґоль» (пер. з англ. Т. В. Михед). Ряд творів і статей, уміщених у семитомному українському виданні, про яке йшлося вище, перекладений Тетяною Михед. Вона вперше переклала українською мовою духовні твори Гоголя («Розмисли про божественну літургію…» (2011)).

Центр вивчає ряд проблем, які торкаються не лише постаті Миколи Гоголя, але й пов’язані з історією Ніжина. Розголосу набули книги «Історія Ніжина: матеріали і дослідження» (2014, 2016 ‒ 2-ге вид.), «Лазаренко О. М. Спогади про Ніжин. 100 років тому» (2015). Цікавим, неочікуваним у площині важливих історико-літературних відкриттів виявився проєкт «Іван та Дмитро Затиркевичі: життя і творчість маловідомих письменників», втілений проф. П. В. Михедом та пров. фахівцем Гоголезнавчого центру І. О. Стребковою. Результатом їхньої сумісної праці стала книга «Затиркевич І., Затиркевич Д. Твори» (2020). 

Важливою в роботі центру є участь в університетських і загальноміських заходах, присвячених М. Гоголю, надання консультативної допомоги гоголезнавцям, викладачам, аспірантам, студентам, учителям і школярам, які працюють над дослідженнями життя і творчості письменника, співпраця з науковими установами, навчальними закладами і гоголезнавцями України, Росії та інших країн світу, які вивчають творчість митця.

Співробітники Гоголезнавчого центру регулярно беруть участь у всеукраїнських і міжнародних гоголівських зібраннях. Центр об’єднує вчених різних країн світу, систематично проводить наукові конференції й семінари. Пам’ятними стали міжнародні конференції, організовані у співпраці з кафедрами світової літератури та історії культури, російської мови НДУ імені М. Гоголя, Інститутом літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ та іншими науковими установами: «Проблеми вивчення творчості Миколи Гоголя: підсумки і перспективи» (2007), «Творча спадщина Миколи Гоголя і сучасний світ (до 200-ліття від дня народження)» (2009), «Творча спадщина Миколи Гоголя і світовий культурний контекст» (2012), «Творчість М. В. Гоголя в діалозі культур» (2014), «Микола Гоголь і сучасний світ: проблеми вивчення» (2017), «Микола Гоголь і сучасний художній контекст (до 210-ліття від дня народження письменника)» (2019).

Гоголезнавчий центр займається підготовкою аспірантів та докторантів, які вивчають творчість М. Гоголя, подає на затвердження теми кандидатських та докторських дисертацій, а також сприяє захисту наукових робіт на дотичну тематику. Уже захищено ряд дисертацій аспірантами, здобувачами та співробітниками Гоголезнавчого центру, більшість із них ‒ під керівництвом проф. П. В. Михеда: Алексєєва О. П. Українська художня традиція у прозі М. А. Булгакова (2003), Ісаєнко К. П. Микола Гоголь і Пантелеймон Куліш: проблема типології художньої свідомості (2004), Бараненкова Н. А. Форми і функції театральності в художній системі прози Миколи Гоголя (на матеріалі «Вечорів на хуторі біля Диканьки») (2010), Якубіна Ю. В. Проблеми формування творчої особистості Миколи Гоголя і дискурс гімназії вищих наук у його художній спадщині (2011), Прохоренко Є. Є. Творчість Миколи Гоголя в українській літературно-критичній і художній свідомості 20‒30-х років ХХ ст. (2014), Костенко О. О. Художньо-психологічні домінанти малої прози В. Винниченка (2015),  Стребкова І. О. Проблеми порівняльного аналізу стилю Тодося Осьмачки і Миколи Гоголя: типологічний і індивідуальний вимір (2016).

Центр активно популяризує наукові здобутки гоголезнавства в засобах масової інформації, інтернеті. Останнім часом діяльністю центру, унікального в Україні, зацікавилися  журналісти. Йому присвячено кілька телевізійних сюжетів на каналі UA Чернігів: Ранок: «Які унікальні експонати є у ніжинському Музеї Миколи Гоголя та чим займаються фахівці всеукраїнського Гоголезнавчого центру» та «Про невідомі факти з життя М. Гоголя» ‒ розлоге інтерв’ю керівника підрозділу Павла Михеда (01.04.19). Як гоголезнавець П. В. Михед став гостем популярного в науковому світі інтелектуально-розважального вечірнього шоу Martyn Yakub Sho°, в якому порушив  низку актуальних для сьогодення, певною мірою дражливих питань (випуск від 7.09.2021  «Гоголь зруйнував Російську імперію»). Інтерв’ю набрало тисячі переглядів на YouTube. Цікавий коментар на каналі «Історія для дорослих» («невідомі історії про відомих людей») учений дав у тематичному випуску «Чий Гоголь? Боязнь жінок, поховання заживо, любов і ненависть до Росії» (2022). Новою сходинкою в сучасному науково-популярному просторі стала поява подкаста The Village Україна «Стан­ція 451», де в незвичному форматі обговорюються ключові літературні постаті (автор і ведучий ‒ О. П. Михед, співведучий П. В. Михед). Кілька випусків присвячено Гоголю («Кому взагалі потрібна українська література? («Якби не Гоголь...»)» (26.05.2021); Микола Гоголь. Між багряним і рудим (04.11.2021). У листопаді 2020 року Павло Михед провів онлайн-лекцію  для студентів і викладачів Індіанського університету (США), в якій торкнувся проблеми «християнського коду в письменницькій долі Гоголя».

У перспективі ще багато цікавих задумів і проєктів, які «чекають» свого часу.

Гоголезнавчі студії

«Гоголезнавчі студії» ‒ періодичне видання, присвячене проблемам гоголезнавства й розраховане не тільки на науковців і студентів, а й широке коло читачів, зацікавлених творчістю Гоголя. На сьогодні вийшло двадцять шість випусків збірника. Наступний готується до друку.

Перший був збіркою статей різної тематики; починаючи з другого випуску, «Гоголезнавчі студії» стали тематичними: його було присвячено пізньому Гоголю, періоду «Вибраних місць» і «Авторської сповіді». Третій випуск – це бібліографічна праця Лариси Гранатович, Євгена Михальського, Павла Михеда «Гоголь: бібліографічні посібники і джерела. Анотований покажчик» (1998). Четвертий випуск приурочений проблемі «Гоголь і християнство», п’ятий – «українським повістям» Гоголя – «Вечорам» і «Миргороду». Шостий випуск студій продовжував роботу, розпочату в 1996 році бібліографічним покажчиком «Ніжинська гоголіана» (1979–1995). Як і попередній, він укладений Ларисою Гранатович і включає праці останніх років. Покажчик унаочнює здобутки сучасного періоду вивчення творчості Миколи Гоголя і репрезентує внесок викладачів університету у вивчення спадщини великого письменника. Основу сьомого випуску збірника праць Гоголівського наукового центру склали статті вчених України, Росії, Австралії, присвячені екзистенційним проблемам творчості Гоголя та літературознавчим і мистецтвознавчим компарати­вістським студіям. Редактори й укладачі свідомо запросили до участі вчених різних країн, різних поглядів і переконань. Важливо, що під однією обкладинкою книги були виказані далеко не суголосні думки, що тут відбилося багатоголосся сучасного наукового мислення й розмаїття наукових методів і технологій. Творчість Гоголя є таким предметом дослідження, де можуть бути випробувані різні підходи, інтерпретаційні системи, методології. У літописну канву восьмого випуску включені найважливіші події суспільно-культурного життя держави, які так чи інакше були пов’язані з біографією письменника і знайшли відгук у його висловлюваннях і творчості. Автори зазначеного літопису надавали істотне значення відтворенню внутрішнього життя Гімназії.

«Гоголь: буття і страх» – перше монографічне дослідження, що видається в серії «Гоголезнавчі студії» (випуск десятий). Автор цієї книги робить спробу раціоналізувати художні рефлексії письменника крізь призму страху.

Книга видатного українського вченого Юрія Луцького з Канади виходить одинадцятим випуском «Гоголезнавчих студій», її присвячено українському профілю Миколи Гоголя й трагедії «роздвоєності» його світу, ‒ що було зроблено «вперше в західній літературній критиці» (О. Забужко). Праця Юрія Луцького є «вагомим внеском у наше розуміння Гоголя» (О. Субтельний).

Перший випуск «Нових гоголезнавчих студій» (дванадцятий випуск нашого видання) представляє монографію лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шев­ченка 2004 року, доктора філологічних наук Барабаша Ю. Я., її присвячено аналізу гоголезнавчого доробку вчених і кри­тиків української діаспори.

Випуск другий (тринадцятий) нових гоголезнавчих студій приурочений проблемі «Гоголезнавства в Україні й поза нею», «зображенню козацтва у творчості Миколи Гоголя».

Монографія, розміщена в «Гоголезнавчих студіях» випуску третього (чотирнадцятого), висвітлює те, як Гоголь і його сучасники розуміли, перекладали історію України і зображали козацтво в 1820-х ‒ початку 1830-х років.

Дослідження поетики гоголівських «Вечорів на хуторі біля Диканьки» (Серія «Нові гоголезнавчі студії», вип. четвертий (п’ятнадцятий)) базується на аналізі їх міфопоетичного компоненту, що завершує ідейну структуру циклу, його наскрізний художній сюжет.

П’ятий (шістнадцятий) випуск «Гоголезнавчих студій» присвячений різноманітним проблемам вивчення творчої спадщини Миколи Гоголя. Тут цілий ряд статей торкається питання творчої біографії письменника.

До збірника шостого (сімнадцятого) випуску ввійшли статті, в яких ви­світлені проблеми творчої спадщини Миколи Гоголя, україно- і російськомовні бібліографії, анкети відомих учених, рецензії на нові гого­лезнавчі студії.

Вісімнадцятий випуск «Гоголезнавчих студій» був присвячений творчій спадщині Миколи Гоголя в площині теоретичної та історичної проблематики.

Дев’ятнадцятий випуск – це «аналіз творів Миколи Гоголя».

Двадцятий випуск піднімає проблему «духовної біографії Гоголя», «філософії Гоголя».

Основу наступних двох випусків Гоголезнавчих студій, двадцять першого та двадцять другого, складають статті, присвячені проблемі «універсальні образи» та «прочитання творчості Гоголя в просторових координатах».

Двадцять третій випуск «Гоголезнавчих студій» висвітлює різнорідні питання: методологічні аспекти вивчення творчості письменника (задіяно психоаналітичний, компаративістський аналіз); проблема жанру; світогляд письменника і його відображення в художній творчості (важливого значення в цьому контексті набуває питання діалогу російської та західної, світської й церковної культур, що знаходить вияв у мистецькій спадщині Гоголя); актуалізовано поняття: «українське гоголезнавство», гоголівські мотиви в американській літературі тощо.

У двадцять четвертому випуску збірника порушено проблеми світогляду й біографії Миколи Гоголя (вплив подорожей на появу окремих текстів); здійснено аналіз творів «Вечір проти Івана Купала», «Тарас Бульба», «Страшна помста», «Вій» та ін. крізь призму визначення мотивів, символіко-образної системи тощо. Піднято питання «напрямів досліджень Ніжинської школи, їх методологічної і теоретичної складової» у контексті біографічного, текстологічного, поетичного, компаративного вивчення останніх років.

Знаменним став вихід двадцять п’ятого випуску «Гоголезнавчих студій», який присвячено 70-літтю від дня народження керівника та «генератора ідей» Гоголезнавчого центру, головного редактора гоголівського збірника професора Павла Володимировича Михеда. Значну частину видання склали бібліографія праць ювіляра, укладена колективом Бібліотеки імені академіка М. О. Лавровського при НДУ, а також бібліографічний опис українських та російських досліджень життя і творчості М. В. Гоголя. Окремий розділ присвячено різним аспектам вивчення життєвого шляху і творчого спадку письменника: цікаві біографічні факти та епістолярій митця (робота над текстом «Мертві душі»; «розвідувальна антропологія» в листуванні Гоголя; його журнально-публіцистична діяльність; жанр біографічного анекдоту), лінгво-семіотичний аналіз художньо-мовленнєвої системи; історична поетика, «міфологічний статус» «Вечорів» у контексті національно-історичної проблематики раннього Гоголя; образний аналіз (образ Києва у «Миргороді» й «Арабесках»; образ часу в художньому світі петербурзьких повістей) та ін.

Основу двадцять шостого випуску склала бібліографія праць про М. Гоголя відомого гоголезнавця професора В. О. Воропаєва, який 2020 року відзначив свій ювілей. Частину збірника становлять відгуки та рецензії на нові видання про Гоголя, а саме на книги В. О. Воропаєва, О. І. Голубєвої, Г. В. Самойленка. Окремий аспект ‒ дослідження біографії (українське походження письменника; нотатки про останні дні митця), художніх образів (образ шинелі в форматі культурологічної концепції моди; жіночі образи в контексті релігійного світогляду; анекдотичний типаж простака чи дурня),  специфіки жанру (принципи поєднання анекдоту й фантастики у творі) тощо.

Сьогодні «Гоголезнавчі студії» – це сторінка історії сучасного гоголезнавства, без урахування якої, мабуть, важко говорити про його повноту.

ІСТОРІЯ НІЖИНСЬКОГО ГОГОЛЕЗНАВСТВА

Майже 170 років тому в часописі «Москвитянин» (1854. – Т. 6) були надруковані спогади колишнього викладача Гімназії вищих наук І. Г. Кулжинського «Воспоминания учителя», присвячені Гоголю. Саме від цієї публікації почалась історія ніжинського гоголезнавства. Були в цій історії свої злети (початок XX ст.), були десятиліття повного затишшя (20-ті, 60-ті роки). У цілому для розвитку гоголезнавства було створено всі умови: велика архівна база, оригінали рукописів «Мертвих душ», «Тараса Бульби», «Портрета» та інших творів, переданих до відділу рукописів бібліотеки АН УРСР (на початку 30-х років), а ще – багата культурно-історична спадщина вишу з потужним науковим доробком.

На превеликий жаль, багато що з тих пір утрачено, але незмінними лишились люди ‒ залюблені в гоголівське слово, здатні самовіддано працювати без огляду на соціально-політичні обставини і відчувати свою відповідальність, причетність до важливої в історичній перспективі справи.

Сучасна історія ніжинського гоголезнавства починається з 1979 року, коли в Ніжинському педінституті відбулась Всесоюзна наукова конференція «Гоголь і сучасність», на яку зібралося понад 150 учених з різних республік колишнього Союзу. Ініціатором цієї конференції був проф. Г. В. Самойленко. Саме з його ім’ям пов’язане відродження інтересу до вивчення творчості Гоголя в Ніжині на рубежі 70–80-х років. У 1983 році за його редакцією вийшла збірка наукових праць «Гоголь и современность: творческое наследие писателя в движении эпох». У кінці 80-х з’явилися збірки матеріалів наукових семінарів: «Наследие Гоголя и современность» (1988), «Творчество Н. В. Гоголя и современность» (1989). Практичним втіленням наукового пошуку став посібник для вчителів «Изучение творчества Н. В. Гоголя в школе» (1988), що був позитивно зустрінутий і вченими-літературознавцями, і методистами, і вчительською громадськістю.

Поступово визначилися й основні напрямки гоголезнавчих досліджень. Один із важливих аспектів – Гоголь і Ніжин. Приблизно одночасно з Гоголем у Ніжині навчалася ціла плеяда майбутніх літераторів: поетів, драматургів, прозаїків, перекладачів (близько 20). Вони виросли в спільному культурному середовищі, спілкувались, проживали одні й ті ж події, читали ті самі книги, і це не могло не позначитися на їхніх художніх уподобаннях і смаках. Саме це дало підстави П. В. Михеду висунути гіпотезу про існування ніжинської літературної школи в російській літературі першої половини XIX ст. в роботі «Про ніжинську літературну школу» (Слово і час. – 1990. – № 5).

Великий інтерес учених-гоголезнавців викликало дослідження O. K. Супронюк «Оточення Гоголя в пору його навчання в Гімназії вищих наук». Реставрована біографія багатьох постатей – викладачів, учнів Гімназії, мешканців Ніжина, яких знав і з якими спілкувався Гоголь. А ще ця праця розширила уявлення про коло читацьких інтересів Гоголя. У руслі окресленої проблематики продовжила роботу Ю. В. Якубіна. Формуванню історичних поглядів і впливу на Гоголя І. Орлая – директора Гімназії, який був автором історичних праць, – присвячені дослідження Н. М. Жаркевич; розвитку філологічних традицій в Ніжинській вищій школі – розлога праця Г. В. Самойленка «Нежинская филологическая школа» (1993). Дослідження ніжинського періоду творчості дозволили розпочати створення «Літопису життя і творчості Миколи Гоголя (1821–1828)».

Водночас науковці не обмежуються ніжинською тематикою, натомість піднімають фундаментальні проблеми творчого спадку письменника. Традиції гоголівського слова в літературі XX ст. досліджує Григорій Самойленко, йому належить низка праць із цього питання. Автором ряду глибоких й оригінальних праць є Олександр Ковальчук. Серед них ‒ монографія «Гоголь: Буття і страх» (1997). Пізній творчості Гоголя, проблемам переходу письменника на засади «нової естетики» ‒ проповідницького Слова – і пошукам нового пророчого профілю присвячені праці Павла Михеда. Культура бароко, творча спадщина Миколи Гоголя крізь призму українсько-російських культурних взаємин, апостольський проєкт письменника – це проблеми, що знаходяться в полі зору літературознавця. А Катерина Ісаєнко – автор дисертації та низки статей, в яких аналізуються різні грані взаємин Миколи Гоголя і Пантелеймона Куліша. Міфологічна основа творчості Гоголя стала базисом досліджень Тетяни Тверітінової. Рецепцію Гоголівського спадку у вітчизняній критиці вивчала Наталя Жаркевич. Жанрові аспекти творів Гоголя стали предметом уваги Григорія Киричка.

Помітний внесок у вивчення творчості письменника зробили й ніжинські мовознавці. Учені порушили проблему стилю (Нінель Арват, Алла Біла, Надія Бондар, Людмила Гетьман, Віра Коваленко), часу і простору (Валентина Сидоренко), особливостей антропонімії в художній мові Гоголя (Оксана Банзерук). Останніми роками науковці об’єдналися довкола лінгвостилістичного аналізу творів М. Гоголя. У різних аспектах проблему досліджували Н. Арват, О. Банзерук, Н. Бойко, Н. Бондар, Г. Вакуленко, Л. Гетман, Н. Клипа, В. Коваленко, В. Кучерявець, О. Нещерет, О. Петрик, В. Сидоренко. Кафедрою російської мови видано ряд тематичних збірників, присвячених цьому питанню в рамках всебічного вивчення означених творів. У полі уваги мовознавців ‒ «Вій» (2009), «Тарас Бульба» (2012), «Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» (2015), «Старосвітські поміщики» (2016), «Вечори на хуторі біля Диканьки» (2020). Вагомого значення в контексті дослідження своєрідності лексичного й стилістичного аспектів творчості Миколи Гоголя набули наукові розвідки Н. М. Арват, зібрані в книзі «Профессор Нинель Арват. Ученый, педагог, человек. Воспоминания и публикации» (2018).

Інший напрямок досліджень – гоголівська бібліографія. Першим і дуже вдалим доробком став довідник Григорія Самойленка і Євгена Михальського «Гоголь и литература народов СССР» (1984), про який відомий учений, бібліограф В. Баскаков писав: «Пособие такого объема создано в этой области впервые: в указателе зарегистрировано свыше 2000 публикаций. Эта работа имеет и более широкое значение: она стоит у начала библиографического освоения связей русской литературы в целом с литературой народов СССР» (Сов. библиография. – 1986. – № 1. – С. 82–83.). Інша цікава праця – «Гоголь і Ніжин» (1989), відповідальний редактор – Євген Михальський, укладачі ‒ Н. Жаркевич, П. Михед, Г. Самойленко. Покажчик містить 1033 позиції й охоплює все написане на цю тему вітчизняними вченими. На честь 200-ліття від дня народження письменника 2009 року Гоголезнавчим центром видана українська бібліографія письменника (уклад., упоряд.: П. Михед, Л. Гранатович, Н. Кузьменко). У «Гоголезнавчих студіях» систематично друкується україно- та російськомовна бібліографія життя і творчості Гоголя (праці, що вийшли в Україні та поза її межами).

Загалом Гоголь і Україна ‒ окремий аспект, що активно вивчають професори П. В. Михед («Пізній Гоголь і бароко: українсько-російський контекст: монографія» (2002), «Проблеми українського гоголезнавства: попередні підсумки й найближчі перспективи» (2008), «Думки про Миколу Гоголя і його місце в українській літературі» (2011), «Шевченко vs Гоголь. Україна проти Малоросії» (2014), «Микола Гоголь між Україною і Росією: до історії буття в канонах культури» (2016), «Розвінчання Гоголя, або Поп-наука в дії» (2017), «Куліш про український профіль Миколи Гоголя (від індивідуального до універсального)» (2020)) та Г. В. Самойленко («Повість Миколи Гоголя «Тарас Бульба» в українському текстологічному, соціологічному та мистецькому вимірах: Монографія» (2019), «Микола Гоголь і Україна. Енциклопедія» (2020).

Важливою подією в цьому контексті став вихід багатотомного україномовного видання «Гоголь М. В. Зібрання творів: у 7 т. / гол. редкол.: М. Г. Жулинський, упоряд.: П. В. Михед» (2008‒2012).

Вагому роль в об’єднанні гоголезнавців відіграв часопис «Література та культура Полісся» (відп. ред. Григорій Самойленко), окремі випуски якого присвячені дослідженню творчості М. В. Гоголя.