Василь Домбровський та Євген Гребінка видавали рукописні журнали «Аматузия» і «Пифия». Атмосфера Ніжинської гімназії вищих наук сприяла виявленню творчих здібностей, які уже потім по-різному знаходили свій розвиток. Найбільш талановиті вихованці стали згодом професійними літераторами та публіцистами, посіли чільне місце у літературному процесі, інші залишилися аматорами і творчістю займалися у вільні від служби хвилини.
Але варто пам’ятати, що серед фундаторів української журналістики та книговидання був Євген Гребінка, який у своєму альманасі «Ластівка», що вийшов у Петербурзі, відкрив для світу українську поезію Тараса Шевченка. Згодом він разом із Петром Мартосом стояли у витоків першого видання Шевченкового «Кобзаря»… Так набувався редакторський досвід, так утверджувалося українське слово.
Після сумнозвісної «справи про вільнодумство», у 1832 році, Гімназію вищих наук було реформовано у Фізико-математичний ліцей. Міністерство освіти Російської імперії мало на меті знищити демократичні традиції закладу і перетворити його у військову казарму. Ліцей мав готувати технічні та офіцерські артилерійські кадри. Проте керівництву закладу вдалося у навчальних планах частково зберегти гуманітарний блок: вивчали французьку та німецьку мову, історію, російську словесність. Велику увагу приділяли відбору абітурієнтів. Щороку за державним замовленням набирали лише 24 ліцеїсти. Тож не дивно, що серед вихованців Ліцею багато відомих і талановитих людей: це відомі інженери і вчені в галузі будівництва та залізничної справи, генерали Петро Собко (автор проекту Київського вокзалу) та Дмитро Журавський (будівельник знаменитого Петропавловського шпилю); письменник і журналіст Олександр Афанасьев-Чужбинський, етнографи і публіцисти брати Семеновські, близький товариш Тараса Шевченка Михайло Лазаревський та інші.
У квітні 1840 року було видано офіційний наказ про реорганізацію Фізико-математичного ліцею в Ніжинський юридичний ліцей князя Безбородька, який повинен був готувати юристів-практиків. Як не дивно, але із 6 наукових кафедр: кафедри державного права, кафедри законів казенного управління, кафедри законів цивільного благоустрою та кафедри законів поліцейського карного судочинства було збережено дві гуманітарні кафедри: російської історії та загальної статистики і теорії поезії та російської словесності. Згодьтесь, оригінально, поліцейський слідчий, який добре обізнаний з теорією віршування, або ж суддя, який обізнаний на античній літературі. Але саме так і було… Навчали також французькій та німецькій мовам.
Інспектором навчального закладу працював Пилип Марочевський – вчений, який вперше переклав Біблію українською мовою, а у 1853 році уклав перший «Словарь малороссийського языка». Це свідчить про те, що філологічні дисципліни викладалися на належному рівні. То ж не дивно, що серед вихованців вишу знаходимо низку людей, які зробили значний внесок у розвиток вітчизняної журналістики та книгодрукування. Серед них поет, перекладач і видавець Микола Гербель. Саме він видав низку книг з історії Ніжинської вищої школи, впорядковував зібрання творів М. Гоголя, Н. Кукольника, Є. Гребінки та інших. Редактором однієї із перших україномовних газет, «Чернігівського листка», став Леонід Глібов, знаний у наш час передусім, як байкар. Відомим у Російській імперії журналістом був Микола Макаров. Він входив до складу співробітників петербурзького журналу «Современник», підтримував дружні зв’язки з О. Герценом, друкувався у його часописі «Колокол», що виходив у Лондоні.
У вересні 1875 року у Ніжині замість Юридичного ліцею був відкритий Історико-філологічний інститут. Ніжинський історико-філологічний інститут був другою (після Петербурзького історико-філологічного інституту) вищою педагогічною школою загальнодержавного значення. У Статуті закладу йшлося про право користуватися деякою автономією: обирати на Вченій раді керівників навчального закладу, професорів, видавати наукові записки, мати власну друкарню. Це значно активізувало наукове життя вузу і посилило видавничу базу.
За 142 роки існування Ніжинської вищої філологічної школи в імперську, радянську, національну журналістику пішли не сотні – тисячі вихованців вишу. Лише щоб побіжно познайомити з найбільш відомими з них необхідний обсяг кількох монографій. Тож обмежимося ремаркою. Лише наголосимо, що за 43 роки дореволюційного існування вишу було підготовлено більш як 70 вчених-філологів, які згодом почали працювати у провідних університетах держави . Серед них: академіки Ю. Карський, М. Державін, В. Рязанов, І. Кириченко, літературознавці В. Данилов, П. Волинський, Р. Волков. Цілком ймовірно, що дехто з них у ХХ столітті закладав підвалини і під журналістський фах.
Усі подальші реформування навчального закладу (Науково-педагогічний інститут, Інститут народної світи, Інститут соціального виховання, Ніжинський державний педагогічний інститут імені М.В. Гоголя) не були напряму пов’язані з журналістською професією, але ґрунтовна філологічна підготовка давала змогу вихованцям закладу працювати у обласних, міських та районних газетах Чернігівщини, Полтавщини, Сумщини, Житомирщини, Київщини, у виробничих багатотиражках.
За 22 довоєнні роки (з 1918 по 1941 рік) Ніжинським вузом було підготовлено 7134 фахівці для шкіл України. Серед відомих випускників цього періоду були і вихованці, які розпочинали свій творчий шлях у журналістиці: письменник, Герой Радянського Союзу, педагог, а згодом редактор Остерської районки Юрій Збанацький; поет і журналіст Олекса Ющенко, журналісти, редактори газет С. Заволока, Г. Зорка, Д. Антибиш, Г. Коваль та ін. Були серед вихованців і ті, з ким доля обійшлася більш жорстоко. Серед них відомі у діаспорі письменники і публіцисти Анатолій Калиновський, Леонід Полтава, Ольга Мак; літературознавець, журналіст, редактор радіо «Свобода» Іван Кошелівець… Час виніс свій вирок.
У повоєнний період значне місце у підготовці творчої молоді почала відігравати літературна студія Ніжинського державного педагогічного інституту. Тут панував культ творчості та духовної свободи. У цьому була велика заслуга її керівників доцентів М. Сайка, Д. Королевича, Д. Наливайка, П. Сердюка. Це люди у великій мірі трагічної долі, але справжні патріоти України. Обдарована творча молодь черпала із джерел студії не лише професійне удосконалення, але й громадянську позицію. І щоб зреалізувати себе та свій творчий потенціал літстудійці йшли в журналістику.
У 1955- 1957 роках, коли студією керував Олександир Королевич, відомий в літературі як Лесь Гомін, до вузу втупила низка талановитих юнаків. Серед них Євген Гуцало, Віктор Вовк, Володимир Мордань, Леонід Коваленко, Анатолій Давидов, Євген Хоменко, Віталій Пригоровський. Після того, як керівника студії було огульно звинувачено у націоналізмі і звільнено з вузу, на студійців чинився певний ідеологічний тиск. Та хіба ж можна збороти Правду?! Новим керівником студії став молодий доцент, вихованець ленінградської аспірантури, а нині знаний літературознавець, лауреат Шевченківської премії, академік, доктор філологічних наук Дмитро Сергійович Наливайко. Саме за його мудрого керівництва і принципової громадянської позиції у літературу прийшли лауреати Шевченківської премії Євген Гуцало та Леонід Горлач, лауреат премії Лесі Українки Анатолій Давидов, поети Володимир Мордань, Віктор Вовк, перекладач Дмитро Олександренко. Та починали вони свій шлях із журналістики, кореспондентами обласних та районних газет…
У 1960 – 1970 роках поповнили лави журналістів, а згодом і редакторів газет Василь Нікітін, Петро Пулінець, Петро Громовий, Валентина Хоменко, Михайло Кушніренко, Любов Бутко, Василь Струтинський Анатолій Мойсієнко, Таїсія Шаповаленко. У 1973 році до них долучилися Олексій Нестеренко, Володимир Сапон, Володимир Ященко та інші. Сьогодні імена заслужених журналістів України В. Пригоровського, О. Нестеренка, В. Сапона та інших добре відомі мешканцям Чернігівщини.
Щоб уникнути арешту, у 1970 році Дмитро Наливайко змушений був залишити інститут. Звинувачення традиційні – послаблення ідеологічної роботи серед студентів, пропаганда націоналістичних поглядів… Літстудію очолив доцент кафедри української літератури, член Спілки письменників України, літературний критик Павло Сердюк. Людина крицевої чесності, високої моралі та стійких патріотичних переконань Сердюк і в своїх студійців формував такі ж якості. Понад двадцять його вихованців поповнили лави Національної спілки
письменників України, більш як сто – лави Національної спілки журналістів України. Добре відомі шанувальникам красного письменства прізвища Любові Пономаренко, Миколи Луговика, Івана Просяника, Анатолія Шкуліпи, Олександра Петькуна, Віктора Попка. Усі вони прийшли до літератури журналістськими стежками. Не полишають обраної професії Валентина Примостко, Валерій Магула, Людмила Сіра, Іван Забіяка…, вибачайте, якщо кого забув.
У 1990 році літературну студію вишу очолив поет, літературознавець, член Національної спілки письменників Олександр Астаф’єв. Беручи на роботу до вузу випускника редакторського факультету Львівського поліграфічного університету імені Івана Федорова ректор Ніжинського педінституту Федір Степанович Арват покладав на Олександра Григоровича великі надії та перспективи. Він хотів ліцензувати у виші спеціальність «журналістика», заснувати друкований орган вузу, ввести на філологічному факультеті нові спеціалізації, зокрема «редагування освітніх видань». Частково ці задуми були реалізовані…
Партійне керівництво тогочасної України надзвичайно ревно оберігало журналістську професію від інакомислячих людей. У 70-80-х роках ХХ століття в Україні діяло лише п’ять факультетів журналістики у Київському, Львівському, Харківському, Дніпропетровському, Донецькому університетах, дещо пізніше відкрилися факультети у Одесі та Чернівцях. Студенти на ці спеціальності відбиралися не лише за вступними екзаменами, але й за рекомендаціями партійних та комсомольських органів (так звана «мандатна комісія»), позапартійних до вишу не брали, поза конкурсом йшли юнаки, які відслужили у війську. А тому відкрити цю спеціальність у педагогічному вузі було справді утопією… Проте ректор не відступав.
У вересні 1992 року вийшло у світ перше число вузівської газети «Альма матер». Це була перша перемога! До неї Федір Арват йшов із 1980 року. Коло витоків інститутської газети стояли тоді ще доценти, а нині знані професори Олександр Астаф’єв, Олександр Ковальчук, Павло Михед, член спілки письменників Павло Сердюк, член спілки журналістів України Олена Плаушевська. Першим редактором багатотиражки став вихованець вузу, член Спілки журналістів України, а згодом заслужений журналіст України Олександр Безпалий.
На факультеті суміжних професій інституту було відкрито нову дворічну спеціальність «основи журналістики». Навчальний план до якої підготували доценти Олександр Астаф’єв та Олександр Забарний. По завершенню навчання слухачам видавався додаток до диплома фахівця. Через факультет суміжних професій пройшло багато студентів-філологів, які нині успішно працюють у журналістиці. Серед них редактори Наталія Герасименко та Валерій Кичко, журналісти Гелена Лазун, Богдан Плужник, Тетяна Загній, Вікторія Гаврик, Андрій Диміч та інші.
Олександр Григорович Астаф’єв, очоливши у Ніжині «Просвіту», став засновником низки видань, які згодом стали відомими в Україні. Це - газети «Просвіта», «Наш український дім», часопис «Ніжинська старовина». Серед вихованців літературної студії, якою керував Олександр Астаф’єв, знайшовся чималий гурт молоді, яка пов’язала свою долю із журналістикою. Це - тележурналісти з «Інтера» Олександр Пилипець та Вікторія Найдьонова, ведуча «5 каналу» Олена Степаненко, тележурналісти обласної телерадіокомпанії Тетяна Миргородська, Олексій Маслов, Ольга Конопацька, газетярі Андрій Деркач, Валерій Литовченко, Олександр Бойко, і цей перелік можна продовжити…
У 1995 році Ніжинський державний інститут очолив доктор фізико-математичних наук, професор Василь Яковець, який був вихованцем цього закладу. Він продовжив реалізацію задумів свого попередника. Була значно зміцнена видавнича база вишу, здійснювалося відкриття нових спеціальностей, вуз успішно пройшов акредитацію за IV рівнем і став педагогічним університетом (1998), а згодом отримав статус класичного університету (2004).
З’явилася реальна можливість ліцензувати спеціальність «журналістика», що і було зроблено. У 2005 році відповідні матеріали були подані в ДАК. Та, на жаль, спроба була невдалою. Для даної спеціальності у вузі була створена належна матеріальна та видавнича база, але не вистачило кадрового забезпечення.
А із стін філологічного факультету у журналістику продовжували йти усе нові і нові вихованці. На факультеті було запроваджено нову спеціалізацію: «Редагування освітніх видань». Сьогодні імена молодих журналістів Олени Марченко, Вікторії Гаврик, Аліни Ковальової, Марини Забіян добре відомі читачам Чернігівщини. На столичних телеканалах працюють Дмитро Казанцев та Василь Мамелін… Даруйте, якщо про кого забув.
Молодий ректор Ніжинського державного університету доцент Олександр Самойленко ідею ліцензування нової спеціальності не лише підтримав, але й
став її активним реалізатором… Розпочалася активна робота з пошуку та добору кваліфікованих кадрів, створення навчальних планів та програм, підготовки належної документації. Велику допомогу у цьому надали доктор з соціальних комунікацій Тетяна Дзюба, заслужений журналіст України, доктор
історичних наук Віктор Шпак, доктор філологічних наук, професор Микола Тимошик. І справа увінчалася успіхом!
Наказом МОН України за №1516-л від 28.12. 2016 року «Про ліцензування освітньої діяльності» Ніжинському державному університету імені Миколи Гоголя надано право готувати фахівців зі спеціальності 06. Журналістика. 061. Журналістика. Видавнича справа та редагування за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавр. Затверджено також ліцензований обсяг студентів у кількості 25 осіб за денною формою навчання. Детально про умови прийому на нову спеціальність читайте на сторінці «Абітурієнту» сайту університету.
Ось так і реалізувалася багаторічна мрія вихованців Гоголівського університету щодо заснування у своїй альма-матер журналістської професії. Давні гуманістичні традиції, висока фахова підготовка, належна матеріальна база стануть запорукою її успіху. Отож, чекаємо на Вас, майбутні студенти!

Олександр Забарний, декан філологічного факультету НДУ, член Національної спілки журналістів України