Це – не документальна історія рідної Данини на Ніжинщині і не краєзнавче дослідження. Йдеться про виклад української історії «знизу» крізь призму долі українського села в цілому. Так написав автор у першому томі «Зійти з безпам’ятства». Найважливішою дійовою особою «Села» є архівний документ. Такий, що надовго був захований у недоступні донедавна компартійні спецфонди саме через силу оголеної правди, яку таїв у собі. За допомогою мультимедіа професор представив використані джерела. На відміну від багатьох радянських письменників Тимошик не опоетизовує клямку в дверях і глиняну призьбу. Його правда про село – гірка і вистраждана його родиною, родинами односельців, які не погоджувалися (хто вголос, а хтось мовчки) з нав’язуваними їм газетними деклараціями а жили мудрістю своїх віруючих предків. І це врятувало багатьох від моральної деградації і не зробило їх «совєтськими чєловєками» без «адреса, дому і уліци».
Оцю новизну відзначили рецензенти: кандидат історичних наук, ректор Гоголівського вишу Олександр Самойленко, кандидат історичних наук, випускник нашого університету Іван Забіяка, кандидат педагогічних наук, декан філологічного факультету, письменник і журналіст Олександр Забарний, член Національної спілки журналістів, директор Центру гуманітарної співпраці з українською діаспорою Надія Онищенко, заступник голови Ніжинської райдержадміністрації з гуманітарних питань Оксана Малашенко.
Відкриваючи правдиву історію українського села, Микола Тимошик показав, якими ми могли бути і можемо стати. Таке резюме зробили присутні професори й викладачі, вчителі сільських шкіл, голови сільських рад, чиновники.
