Співачка й економіст присвятили себе українській культурі. Федір у російській столиці, а з липня 1917-го до січня 1919-го в Києві, видавав українськомовний журнал «Шлях», був обраний членом Української Центральної Ради, працював економістом міністерства торгівлі й промисловості, секретарем міністра праці, виступав із вступним словом про стан української музики перед концертами дружини.
Лірико-драматичне сопрано камерної співачки зачаровувало меломанів у великих коцертних залах Москви, Ленінграду, Одеси, Житомира, Херсона й Самарканду і маленьких хатинках Ніжина й Чернігівщини. Вона виконувала весь відомий тоді світовий репертуар і твори українських композиторів.
«Заслуга М.Шекун-Коломийченко, – писала «Правда» 1925 року під час гастролей у Москві, – що вона знайомить нас із кращими творами чисто української музики…»
Мистецьку атмосферу початку ХХ століття в нашому місті вдало передали у формі камерного салонного музикування лауреати міжнародних конкурсів Любов Пархоменко, Сергій Гладарьов, Ярослав Йотка, Анастасія Іваненко-Коленда, Тетяна Дяченко. А якими натхненними були Маріанна Шульга, Світлана Подкользіна, Інна Мехеденко й Анастасія Бадай! Вони прекрасно виконали українські народні пісні, арії з опер і романси Миколи Лисенка, Петра Чайковського, Шарля Гуно, Антона Аренського, Жоржа Бізе, Каміля Сен-Санса, Сергія Рахманінова.
Марію Шекун-Коломийченко, як і її чоловіка Федора Коломийченка, спіткала трагічна доля багатьох українських інтелігентів. Їх безпідставно репресували і розстріляли 1938 року.
Про їхній тернистий і творчий шлях розповіла ведуча концерту, автор цих рядків.
НАДІЯ ОНИЩЕНКО
Фото ВАЛЕНТИНИ ВАЩЕНКО
