Її вірші перекладалися російською, білоруською, англійською мовами та на іврит. Учасниця літературно-мистецьких проектів «Козирні Дами», «розДВОЄння», автор поетичної збірки «МістаМи» та однойменного мандрівного проекту. Лауреат премії «Глиняний Кіт» у номінації «яскравий поетичний дебют» (за вихід першої збірки). Ініціатор щорічних мандаринових квартирників з музикантом Ярославом Джусем.
Учасниця проекту "Почути", в якому автори виконують власні вірші жестовою мовою. Увійшла до арт-буку проекту "Почути", де, поряд зі звичайним кеглем, вірші поетів написані шрифтом Брайля.
Учасниця проекту "8 жінок", в якому співачка Solomia (Олена Карпенко) поклала на музику вірші 8 поеток.
У своїх виступах Таня-Марія часто поєднує декламацію віршів з музичним супроводом, який майже завжди є імпровізованим. Музичні інструменти кожного разу можуть змінюватись: від сольних клавішних до складного набору перкусійно-струнних.
На слова Тані-Марії є пісні у деяких виконавців, зокрема, на вірш "Очевидно": пісня увійшла до "літературного" альбому дуету "Діля і Орест".
Доброго дня, Таню-Маріє, розкажіть на якому факультеті ви навчалися в Ніжинському державному університеті? Які це були роки?
Добрий день! Я навчалася на філологічному факультеті, моя спеціальність - українська мова, література та англійська мова. Це був період 2004-2009 років. Взагалі я досить випадково потрапила до Ніжина, приїхала «чистим листом», у мене не було там жоднісінького знайомого. Тому, коли мова заходить про мої стосунки з цим містом, часто кажу, що це не я вибрала Ніжин, а він мене. Там є якийсь особливий магніт, це дуже містична територія. І, між іншим, у формуванні мене, як автора ключову роль зіграла Ніжинська літературна студія.
Ви - сучасна українська поетеса. Учасниця багатьох літературних фестивалів. Ви, як досвідчений поет, скажіть, що для Вас поезія і хто такі поети?
Поезія – це форма спілкування зі світом, це медитація, це особливе відчуття простору, це можливість одним словом, одним співзвуччям створити безліч сенсів. Поезія – це стан, глибина, об’єм.
Поети ж – це люди. Люди,які люблять, купують одяг, яким інколи холодно, інколи незатишно, інколи прекрасно. Поети різні, і поезія є різна.
Чому люди стають поетами? За винятком графоманів, які пишуть, аби писати, аби їх читали.
Чомусь стають. Це може бути дуже філософська тема, але я не знаю. Не відчуваю за собою права узагальнювати. Мабуть, потрапляють в якесь особливе енергополе – і воно затягує . (сміється – Авт.)
А чому Тетяна –Марія? Це творчий псевдонім, чи Ви відчуваєте себе як Тетяною, так і Марією?)
Зазвичай відповідаю на це запитання, що це моя жіноча таємниця (ну, має ж бути в житті таємниця?:), але якщо коротко – Тетяною мама мене назвала в честь своєї сестри, моєї тітки, а Марія – це моє ім’я- оберіг, адже я народилася 8 січня, а це День Марії і Йосипа.
А де можна придбати збірку Ваших віршів?
Наразі збірку можна придбати лише у мене. Або у волонтерів на моїх виступах.
Скажіть, а як видати власну збірку? Що для цього потрібно?
В першу чергу, потрібно мати власні вірші, які увійдуть до цієї збірки. А далі можуть бути варіанти. Взагалі я б радила не поспішати, спочатку варто переконатися, що є ті люди, які захочуть вас читати. Що стосується мене – я ніколи не ставила собі мети видати збірку, я просто писала і виступала з власними віршами. В якийсь момент про збірку мене почали активно запитувати слухачі, і я зрозуміла, що маю її видати не для себе, а для цих людей – як прояв поваги до них. І ось зараз у мене всього лиш одна збірочка, а всі інші публікації – у журналах та альманахах. Вона народжувалась «цеглинка за цеглинкою», це був дуже довгий процес. Я «ліпила» її і не знала, де і як видаватиму. Ну а тоді пазли зійшлися. Тут хочу висловити вдячність всім людям, які посприяли цьому. Наразі мене часто запитують, чи не хотіла б я створити ще й аудіо-збірку, і мені ця ідея дуже цікава.
Зараз Ви живете в Києві. А ким і де Ви працюєте?
Так, у Києві я давно, тут я здобула ще одну освіту: закінчила Могилянську Школу Журналістики. Власне, зараз займаюся саме журналістикою, співпрацюю з web-редакцією газети «День» у проекті «День-TV» як журналіст і відеограф, маю ще деякі проекти. Але встигла до цього попрацювати і директором Будинку письменників, і прес-секретарем НСПУ, і менеджером у дизайнерки одягу Алли Журавель. Кожен досвід був для мене цінним і цікавим, але журналістика, певно, найбільш моє.
Кого б Ви порадили почитати із сучасних поетів?
Я люблю творчість Олексія Бика, Світлани Дідух-Романенко, Оксани Боровець, Іри Цілик, гарні вірші у Влада Лукащука.
А щоб Ви порадили поетам-початківцям?
Писати, коли пишеться. Не писати, коли не пишеться. Не боятися «творчих криз». Бути відвертими у творчості. Не прикриватися листочком, виступаючи зі своїми віршами, дивитися людям в очі, в ключиці, в плечі, у сонячне сплетіння, але не на аркуш паперу. А ще – вміти викреслювати.
Сьогодні День Святого Валентина, День Закоханих. Чи хотіли б Ви побажати щось читачам нашого сайту?
Звичайно. Бажаю чистоти і чесності в почуттях і стосунках, бажаю такої любові, яка наповнює, зцілює, заряджає, дарує відчуття внутрішньої свободи і легкості.
Ми – великі міста, ми такі собі мегаполіси,
У нас приїжджають люди і в нас живуть.
І ми поглинаєм людей, ніби губка, - повністю,
І нас потребують люди оці, мабуть…
І ми називаєм людей поіменно, як вулиці,
У нас є багато доріг і не всі красиві,
І небо не завжди синє асфальт цілує,
і люди, що нас вдихають, не завжди сильні…
Трапляється, людям хочеться переїхати,
Забрати всі речі нарешті і стати вільними,
почати розмову з найкращим у світі лікарем
і кращі маршрути на грудях своїх повісити.
Трапляється, люди хочуть від нас позбавитись,
Бо ми викликаєм залежність сильнішу будь-чого,
А людям же хочеться інші міста побачити,
А людям хочеться інші міста відчути…
А нам все одно. Ми міцно навік завмерли...
Величні такі, статичні такі мегаполіси…
Бо що нам втрачати? У нас ще багато мешканців.
Сьогодні весна рукою махала з поїзда…
(с) Таня-Марія Литвинюк creation
Валентина Ващенко
Фото з архіву
