Книжка «Розстріляне відродження» (Париж, 1959), укладена Ю. Лавріненком у рекордно короткий термін, у складних матеріальних та моральних обставинах, була популярною як в еміграційному середовищі, так і в Радянській Україні. Вона мала не лише історико-літературне, а й моральне-етичне та виховне значення. На цьому аспекті наголошувалося в більше як п’ятдесяти рецензіях. На думку академіка Миколи Жулинського, у цій праці надзвичайно актуалізований головний смисл історії за Гегелем: послідовне розгортання й утвердження ідеї свободи. Свободи передусім у творчому самовияві, у мистецькому самоздійсненні індивіда як творця історії.

Світлана Лущій досліджує також класичну спадщину в літературознавчих працях Юрія Лавріненка, зокрема еміграційну шевченкіану, політичні шляхи Лесі Українки, еволюцію світогляду Івана Франка.

У 50–60-ті роки ХХ століття еміграційний критик Юрій Лавріненко щиро зустрів появу талановитої молоді в діаспорі та в Україні. Він покладав великі надії на Нью-Йоркську групу й шістдесятників, вважаючи їх майбутнім новітньої української літератури. Їхню творчість він називав логічним продовженням «розстріляного відродження».

Видання Національної академії наук України «Відновити історію знищень і відроджень…»: Ю. Лавріненко і літературно-критична думка діаспори», що авторка подарувала бібліотеці Ніжинського держуніверситету імені Миколи Гоголя, уже зацікавило викладачів літератури та журналістів. Адже джерельною базою стали зарубіжні діаспорні часописи, у яких публікувався Ю. А. Лавріненко.

Надія ОНИЩЕНКО