Ця програма діє з 2006 року. Так, з’явилися факсимільні варіанти Луцького Євангелія, Луцького псалтиря та Холмського Євангелія. Книги публікувалися коштом небайдужих меценатів. Доброчинниця Ольга Скрипченко вважає, що для того, щоб усвідомити власну ідентичність, українському народові потрібно зрозуміти велич наших предків, специфіку їхньої діяльності, унаслідок якої виникали сакральні історичні пам’ятки. 2017 року утворився Український культурний фонд, який сприяє розвитку національної культури та мистецтва в нашій державі. Видавництво «Горобець» неодноразово вигравало гранти, утілюючи свої видавничі проєкти, зокрема друк факсимільних версій Лавришівського Євангелія, Віденського Октоїха та Реймського Євангелія, відбувався за підтримки цього фонду. Бібліотека нашого вишу поповнилася цими цінними книгами.
Реймське Євангеліє – унікальне кирилично-глаголичне рукописне видання з бібліотеки Ярослава Мудрого, що зберігається в муніципальній бібліотеці в Реймсі. Ця книга відома у Франції під назвою «Le Texte du Sacre», її використовували під час коронування монархів з кінця ХVI століття та аж до Великої французької революції.
Поширеною є гіпотеза, за якою Анна Ярославна після одруження з французьким королем Генріхом I привезла Реймське Євангеліє у Францію. На відміну від неписьменного чоловіка, який ставив хрестик на документах, Анна залишала підпис, літери якого графічно дуже подібні до букв цієї рукописної пам’ятки. Такий факт свідчить про те, що Реймське Євангеліє, імовірно, належало Анні, вона використовувала його як зразок для написання літер.
Наші гості презентували також збірник наукових розвідок, що висвітлюють палеографічні, мистецькі та мовні особливості рукопису. Долучився до цієї праці й професор Ніжинського державного університету ім. М Гоголя професор Євген Луняк – знавець франкомовних джерел української історії.
Олександр Морозов, директор бібліотеки імені академіка М. О. Лавровського нашого вишу, зауважив, що останнім часом багато уваги науковці приділяють вивченню історії XX століття, але період Київської Русі теж потребує детального вивчення на основі джерельної бази. Треба провести ревізію вже наявних розвідок, зокрема радянських. На жаль, є немало досліджень, котрі ґрунтуються на історіографічній традиції, що часто є заангажованою та лобіює інтереси певних країн. У книзі «Анна Руська – королева Франції у світлі історичних джерел» Євген Луняк зазначає, що велику роль у поширенні у свідомості французів ототожнення королеви Анни саме з Україною, відіграли діаспорні історики, зокрема Аркадій Жуковський та Володимир Косик. У Франції ХХІ століття термін «Anne de Russie» витісняється номінативом «Anne de Kyiv», це унеможливлює сплутування лексем «Русь» та «Росія».
Не можна не погодитися зі словами Нелі Куковальської: «підтримка проєкту “Повертаємо в Україну культурну спадщину” з боку громадськості є свідченням того, що суспільство бере на себе відповідальність за збереження своєї історії, яка є фундаментом української нації».
Дарія Бобрик
