Пропонуємо до вашої уваги одну з казок створених студентами початківцями! Не оцінюйте дуже прискіпливо – ми лише вчимося!
Якщо вам сподобається наша казочка, то ми запропонуємо й інші наші роботи. Читайте та насолоджуйтесь!
Чудернадський кіт
(автор Марина Гавриляш)
Умаленькому селі на околиці лісу є маленька хатинка, у якій живуть бабуся з дідусем. Бабуся жіночка з характером, домогосподиня, а дідусь знатний рибак. Жили вони собі та не тужили. Діти їх жили у місті та дуже рідко приїжджали в гості.
На дворі почало гріти сонечко, заспівали ластівки, і це свідчило про те, що йде весна.
Діти інших жителів села приїжджали до своїх бабусь та дідусів, а от до Федора та Мотрі ніхто так і не приїхав.
Та от одного разу, поки баба була на базарі, а дід на риболовлі, в їхню хатинку вліз маленький кіт.
Наближався вечір. Федір з Мотрею повернулися додому.
- Діду, неси рибу зараз будемо смажити на вечерю, а ти поки розтопи піч, картоплю будемо варити, - мовила Мотря.
Розпаливши піч та присівши на стілець дід побачив доволі цікаву картину. Маленька сіренька мишка сиділа на столі та їла духмяні бубліки.
- Мотре, неси віника! - заволав дід.
- Що в тебе там? - з подивом запитала баба.
- Йди поглянь! - мовив Федір.
Зайшовши до хати, баба аж присіла.
- Де таке заведено, щоб миші їли за нашим столом? - гнівно сказала баба.
- То кота треба завести, щоб мишей не було!!! - відповів старенький.
Поки баба з дідом сперечалися, миша вже встигла втекти. Ну, от вже й вечеря зготувалась, поки вони панікували. Повечерявши вони пішли відпочивати.
Наступного ранку дід встав раненько, баба ще спала. Сходив на базар, купив хлібу, молока та м’яса. Прийшов Федір додому та поставив на стіл самовар, нагрів води в печі та приготував смачний сніданок. Мотря сьогодні на диво довго заспала, тому дідусь вирішив її розбудити.
- Мотре, прокидайся! Уже сніданок вистигає та й на годиннику майже обід, - звернувся дід до дружини.
- Не лайся, вже йду! - відповіла Мотря.
Зайшовши до їдальні, баба бачить досить цікаву картину. За столом сидить дід, на самоварі висить валянок, а на підлозі біля столу сидить руденький з жовтим хвостиком кіт.
- Діду, а що тут відбувається? - запитує Мотря.
- Ой, Мотре, ти не повіриш! Поки ти там збиралась, я знову ганявся за тією мишею. Я вже, що тільки не робив. І віником гнав, і он валянком ганяв та все марно, аж поки з припічку не вилізло, щось вогнянисте. Тоді миша й утікла, - розповів Федір.
- О, так це добре, що кіт з’явився, а то б та миша життя б не дала нам. Треба віддячити цьому помічнику! Піду наллю йому молока, - підтримала чоловіка бабця.
- А як ми його назвемо?
- Давай він буде Мурзік, - запропонувала бабуся.
- Добре, хай буде Мурзік!, - погодився дідусь.
Настало літо та до Мотрі з Федором приїхали діти з онуками. Привезли багато подарунків стареньким. Поки діти розбирали свої валізи, онуки вирішили поговорити з бабусею.
- Бабусю, а що це в тебе за котик такий, - спитали її онуки.
- Цей котик, любі мої онуки, незвичайний. Бачите, якого він кольору, а який у нього жовтий хвостик, а ще він вміє лікувати своїм мурчанням.
- О, а як це він може лікувати?, - з подивом запитала малеча.
- Ну, от дивіться. Неділю назад у діда прихопило спину, я й вирішила покласти його на живіт, а Мурзіка посадити йому на спину. Не пройшло й тижня, як дідусь знов став, наче молодий парубок.
- Вау, бабо, а де ви того кота взяли?, - не вгамовувалась малеча.
- Ой, дитятко, якби ж я й сама знала, де він в нас взявся!, - подивившись на онуків з посмішкою сказала Мотря.
Йшли дні, місяці та роки, а баба з дідом ставали наче молодшими. Тому, діти, цінуйте кожного, особливо рідних, а якщо у вас є домашні улюбленці, то любіть, бережіть та поважайте їх.
