Ім’я Олександра Вадимовича добре знайоме шанувальникам друкованого слова. У видавництвах Києва, Чернігова, Ніжина, Прилук побачили світ його книги: збірки поезій «Пастелі Полісся» (1992), «Акорди серця» (2003), «Стежина пам’яті моєї» (2010); драматичні та епічні твори «Лелеки не зраджують» (1995), «Калинова сповідь» (2011), «Під знаком білої плями» (2012), «Грішниця» (2014), «Обриси на серці» (2017), «Зорепад над Калюжинцями» (2018). Окрім цього, він є автором публіцистики: «До таїни образу» (1997), «За лаштунками літа» (2006), «Ніжин. Кам’яна квітка українського бароко» (2020), «Митець чистого серця» (2021).
На зустріч завітали викладачі вишу, студенти, військові і просто поціновувачі літературного слова: Юрій Іванович Бондаренко – доктор педагогічних наук, професор, письменник; Євген Миколайович Луняк – доктор історичних наук, професор; Наталія Іванівна Клипа – декан ННІ філології, перекладу та журналістики; Олексій Анатолійович Тимошенко – декан факультету психології та соціальної роботи; Станіслав Віталійович Зінченко – доцент кафедри української мови та методики її навчання; Микола Михайлович Лисенко – приватний видавець, член ради підприємців міста; Олександр Сергійович Морозов – директор бібліотеки університету.
На початку зустрічі вдячними оплесками привітали присутніх військовослужбовців.
Нова збірка О. Забарного присвячена трагічним подіям військового конфлікту на сході України, який спровокувала і розпочала Російська Федерація на землях Донецької та Луганської областей. У більшості оповідань розповідається про те, як розпочата Росією війна вплинула на долі нинішнього покоління українців. Розуміючі головне, письменник робить висновок: «іде не просто війна росіян супроти українців. Зло протистоїть добру, кривда – правді».
Як розповів сам автор: «Тернистим шляхом ішла ця книга до свого читача… Писалася вона сім років, з 2014-го аж до 2021-го, писалася непоспіхом, пропускаючи через серце і мозок автора кожну долю своїх літературних героїв. Таке ретельне осмислення дало змогу наповнити книгу реаліями життя, закарбувати словом події, що відбувалися на той час в Україні». Під час презентації автор, розповів про те, що спонукало його написати книгу. Вона була підписана до друку на початку лютого 2022-го. 22 лютого автор вичитав і підписав оригінал-макет. А 24 лютого розпочалася повномасштабна російсько-українська війна. Спочатку був справжній шок. Потім навчався радіти «добрим новинам», бо жив у світі вселюдського горя. А головне – усвідомлено полюбив Україну. Відчув себе частинкою могутньої нації, яка вступила у двобій із зажерливою ордою.
Юлія Рожок, ведуча зустрічі, завідувачка відділу обслуговування і зберігання фондів, представляючи письменника зазначила, що Олександр Вадимович довго роздумував, чи на часі його книга. Безсумнівно, видання нині дуже актуальне. У багатьох оповіданнях автора ми відчуваєм біль за долю Вкраїни, її майбутнє. У післяслові Олександр Вадимович скаже: «Переосмислюючи написане, я зрозумів, що головним недоліком усіх написаних оповідань, які увійшли до цієї книги, стало те, що я писав про росіян, як про людей… Але війна змінила мої погляди! Хіба можуть чинити люди те, що вчинили окупанти в Бучі чи Ірпені?! Це – нелюди! Вовкулаки!!! Орки!!! Кровожерлива зграя хижих звірів!»
Під час презентації дізналися багато цікавого про нове видання Олександра Забарного. Промовці говорили, що автор через своє художнє бачення демонструє складний психологічний світ людини під час війни. Його літературні герої мають реальних прототипів.
Зі слів доктора історичних наук, професора, учасника АТО і автора передмови до книги «Багряні терикони» Євгена Луняка: «поява такої книги, конче необхідна, бо саме через художнє переосмислення правди війни і формується образ українського воїна, нашого сучасника, мужнього оборонця України». Євген Миколайович підкреслив, що назва книги вибрана не випадково. Коли сходить сонце, рукотворні гори з багряними цятками на Донбасі нашої країни, символізують пролиту кров захисників України. Тож поява цієї збірки – вклад письменника у перемогу, у яку ми всі свято віримо.
До речі, майже всі учасники заходу ділилися власними роздумами про сьогодення України, і нині українські воїни віддають свої життя, щоб ми могли спокійно жити, робити свої буденні справи. У післяслові письменник пише: «Кажуть, що час лікує… Це не так. Рани, нанесені війною, затягуються повільно… Особливо, коли це стосуються особисто тебе… Ще нескоро підуть зі снів моєї доньки і онуки поневіряння біженців далекими світами…, а сину буде маритися його затишна, ще не розбомблена, квартира в Ірпені…, а онучок, що народився під завивання сирен і гуркіт канонади на другий день війни в поруйнованих Сумах, ще довго буде прокидатися в очікуванні батька, який пішов на війну. Таке не забувається!»
Згадали Євгена Коваленка, аспіранта нашого історико-юридичного факультету, режисера студентського молодіжного театру, який загинув зі своєю коханою Поліною Желдак, теж нашою студенткою під завалами в Чернігові, Станіслава Прощенка, добровольця, який загинув, боронячи рідний Ніжин. Вони стали зірками в небі, нашими янголами-охоронцями.
Привітали письменника з виходом нової книги друзі – колеги по перу. Наголосили на тому, що мистецтво є найвищою формою політики, часом потужнішою за гармати чи танки. Коли говорять гармати, музи не мовчать. І війна, що палає зараз на українській землі, незаперечно це підтверджує. Юрій Бондаренко, доктор педагогічних наук, професор, письменник, говорив про те, що війна – вічна тема в літературі, про неї вже написано безліч книг і ще немало буде написано. Адже твори на воєнну тематику не просто дають змогу переосмислити жахливі історичні події, але й навчитися цінувати мир тоді, коли він є. У світовій культурі існують тисячі художніх свідчень про війну, але найпроникливіші були створені з певної часової перспективи або ж їхнє оприлюднення було відкладене в часі.
Нова книга письменника «Багряні терикони» спонукає до глибоких роздумів. У післяслові Олександр Забарний пише: «Нині стало очевидним, що ця війна завтра ще не закінчиться, і нам треба вчитися жити-виживати-перемагати в нових умовах, а отже, є реальна потреба в оздоровленні душі. Душа прагне перепочинку… Тож нехай ця книга стишить її рани і укріпить у ВІРІ». Краще, мабуть, і не скажеш…
Декілька примірників книги Олександр Забарний подарував бібліотеці Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, центральній міській бібліотеці та друзям. У кінці зустрічі, як завжди, відбулася автограф-сесія, на якій всі охочі мали змогу придбати книгу автора з його автографом і побажаннями.
Вітаємо письменника з новим звершенням, бажаємо творчих злетів, наснаги, здоров’я та всім нам ПЕРЕМОГИ і розквіту Україні. Тож будемо чекати від автора нових видань та цікавих презентацій.
Галина Осіпова, заступниця директора
бібліотеки Ніжинського державного
університету імені Миколи Гоголя
