– Місце мого майбутнього продиктували кулеметні черги та вибухи на моїй вулиці, – згадує Ірина кінець лютого 2022 року. – Ця реальність не вписувалася в здоровий глузд, було відчуття чогось незрозумілого й зовсім абсурдного. Сидіти й спокійно чекати припинення завивання сирен і тішити себе думкою про те, що це ось-ось закінчиться, я не могла.
Рішення приєднатися до територіальної оборони було прийнято на другий день війни.
– Страх був, як у кожної нормальної людини, але розпачу й заціпеніння не було. Рішення було остаточне й перегляду не підлягало, – згадує Ірина. Рідні, звісно, були проти і в шоці.
Далі був непростий шлях…
«Місце мого майбутнього продиктували кулеметні черги на моїй вулиці...»
– Було всього – страху й хвилювання за сина-студента (нині він уже теж у лавах ЗС України, добровільно мобілізувався, як тільки закінчив університет), за чоловіка-військовослужбовця, брата-військовослужбовця, за батьків, за всю родину… – каже Ірина. – Але неабияк зросла внутрішня концентрація, нерви були напружені й водночас ясно сконцентровані на повсякденних деталях і реаліях війни. Я заповнила цим свою внутрішню пустоту – і прийшло розуміння правильності зробленого кроку.
Ірина проходила службу як військовий журналіст і редактор газети «Військо України», висвітлюючи актуальні події російсько-української війни та історії наших героїв. Свій життєвий та журналістський досвід, думки, емоції й переживання вона втілила в розповідях про учасників бойових дій, представлених на сторінках книги «Стратегія протистояння», яка вийшла українською та англійською мовами.
Нині професор-офіцер знову працює зі студентами, але вже в іншому амплуа: забезпечує якість підготовки майбутніх офіцерів в одному з провідних військових вищих навчальних закладів країни.
Інформаційна служба НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ ЖУРНАЛІСТІВ УКРАЇНИ
