Передвідчуття поїздки до університету Марокко були стереотипні. Та й що можна знати про далеку країну: Африка, Магріб, іслам, бербери, французький протекторат, Сахара, Атлас. В сумі складалося враження що країна має бути далека від проблем ґендерної освіти. На щастя, ми помилялися.
Місто Бені-Малалл зустріло помірною, як для Африки, погодою в понад 30 градусів та щирою гостинністю господарів. Місто було наповнене мешканцями у переважно традиційному одязі (до речі, дуже зручного для спекотного клімату). На наш зовнішній неформат бенімелалльці реагували поблажливо, хоч було видно, що турист своїми відвідинами міста не зловживає.
Молодий університет, офіційною датою його заснування значиться 2006 рік, видався демократичним: студенти згідно власного вибору були зодягнені як в традиційний, так і європейський одяг. Залучені до оргкомітету бакалаври четвертого курсу вирізнялися однаковими білими футболками з логотипом вузу, щирими посмішками та чудовою англійською. До речі, щодо мови, англійську мову студенти починають вивчати у вузі і цього видається достатнім для участі у міжнародній конференції. Викладацький корпус теж видався ґендерновиваженим: як на конференції, так і на території вузу кількість чоловіків та жінок істотно не різнилася.
Відкриття конференції здійснили уповноважені представники: глава місцевої адміністрації Могаммед Дардоурі, президент університету професор Боучаіб Мернарі, Декан гуманітарного факультету професор Ях’я Халкі, представник Міністерства вищої освіти Нуреддін Тоугамі, Національний координатор проекту Еразмус в Марокко професор Фуад Аммор, координатор проекту професор Наталія Мажейкіне та член оргкомітету професор Гаят Насірі.
Подальші засідання відбувалися за незвичним для українських конференцій форматом: в першій половині дня пленарні засідання, на які оргкомітет відібрав більш загальні теми, у другій – два секційні засідання з більш вузькою проблематикою. Самі засідання відзначалися лояльним ставленням до хронометражу доповідей і обговорення, наслідком чого ставало більш пізнє, ніж у програмі, завершення робочого дня конференції. Разом з тим, тішила активність учасників конференції, які не тільки задавали питання доповідачам, а й висловлювали власну позицію щодо висвітленої проблеми, дискутували, намагалися знайти прийнятні точки дотику розв’язання суперечливих питань.
В цілому, тематика доповідей була різноманітною: особливості ґендерної освіти та ґендерної просвіти; проблеми ґендерної рівності в освітніх установах; ґендерні стереотипи в засобах масової інформації та масовій культурі; питання статі в мові, культурі та соціумі; питання ґендерної соціалізації та комунікації; ґендерна ідентичність і влада тощо.
У підсумку, конференція залишила позитивні враження: представники шести різних країн, які є членами та сусідами Європейського Союзу, вважають питання ґендерної освіти важливим – людина має право бути щасливою незалежно від статі.
Частина друга. Марокканські штрихи
Проте, ґендерновтішений читач, очевидно, прохав би зробити більший акцент на особливостях далекої від нас країни. Спробую зробити це кількома мазками.
Марокканці. Різноманітні. Від зовнішнього вигляду, коли негроїдний тип сусідить з типовим європеоїдом, до одягу та статків. В країні є заможні люди, середнього достатку і бідні. Люди середнього статку можуть собі дозволити вдень сидіти в кафе та попивати каву (чи ще щось там), а бідні – шукають будь-яку роботу, щоб заробити на їжу та благий одяг. Навколо дуже багато молоді, країна має 1,2% приросту населення в рік.
Студенти. Видаються такими ж як і українські – з пошуком свого оригінального єства. Про це можуть сказати, навіть, університетські парти, що розмальовані та розписані дбайливою рукою під час нецікавих (і такі бувають?) занять. При цьому був здивований написом «Мама» (дізнався, що так діти кличуть свою матусю і в далекому Марокко) і не подиваваний зображенням Сквідварда, героєм діснеєвського мультика (глобалізація в дії).
Дороги. Дуже якісні. В містах і дороги і тротуари в якнайкращому вигляді. Автобус і електричка, якими довелося їхати напрочуд охайні. Контроль квитків у транспорті подвійний: на вході і на виході.
Будинки. На вигляд ніби прості, східні витребеньки є хіба на важливих мечетях та значних громадських будівлях. Зате в середині за простотою можуть ховатися справжні палаци. Спостерігається різниця в менталітеті наших народів – українці таки люблять похизуватися своїми статками і часто-густо зовнішньому вигляду своїх осель приділяють надмірну увагу.
Тварини. Найбільш поширені міські тварини – коти. Такі ж нахаби як і наші. Здаються, навіть менш ляканими ніж наші. Скажімо, на автовокзалі кіт вільно піддався на бажання пасажира почухати йому спинку.
Місцеві горобці (чи як їх там) дуже сміливі – всідаються на відстані витягнутої руки та всім своїм виглядом натякають, що ти їм винен трохи харчу.
З екзотичних тварин бачили верблюдів, які в місті виставлялися як принада для туристів.
Рослини. Природні умови Марокко чимось нагадують степовий Крим. Найбільш подивувати українця можуть різноманітні пальми та цитрусові, що ростуть по місту як декоративні рослини. Бажання поживитися плодами апельсина, що вільно валялися під деревом, призвели до розчарування – товста шкіра приховувала в’ялу серцевину з нецікавим грейпфрутолимонноапельсиновим смаком.
Кухня. Кожна країна має щось оригінальне, витішене із місцевих дарів природи та людського доробку. Марокканська кухня запам’яталася цікавим поєднанням здавалось би непоєднуваних речей, скажімо макаронів, овочів, м’яса та карамелі. Також незвичним був спосіб подання блюд, які формувалися не окремими індивідуальними порціями, а виставлялися у великій загальній тарілі. Кожен учасник трапези міг з неї відібрати собі потрібний за розміром та виглядом шмат. При цьому всі були ситі та задоволені.
Урочисті засідання проводяться без спиртного. Спроби пошуку оковитої чи її підвиду результатів не принесли: у магазинах цього потребу не було. Говорять що десь у великих супермаркетах для туристів щось є. Але ми того так і не надибали.
Торгівля. Тутешні базари приваблювали різноманіттям місцевих фініково-апельсинових солодких рядів та мішків гострих спецій. Останні продавалися як у природному, так і меленому вигляді. При цьому, змолоти обраний товар можна було прямо у продавця.
Неїстівний ряд мав широкий асортимент місцевого (і не тільки – на деяких були лейби про китайське виробництво) одягу, шкіряних виробів (особливо різноманіттям жіночих та чоловічих сумок), сувенірного краму. В залежності від місця торгівлі, ціна за товар може бути різною. У місцях віддалених від туриста продавці ставлять оптимальні ціни і готові скинути заледве 10%, зате там, де турист косяком ходить, ціни пропонуються неймовірно високі. Ціни лякати не повинні – вмілий у торгівлі турист може збити ціну вдвічі, а як повезе і у чотири рази. При цьому торговці є вмілими психологами і намагаються виставити таксу під клієнта, врахувавши країну походження, зовнішній вигляд, його емоції при огляді товару. Якщо покупець покаже, що не має значних статків, буде показувати помірну зацікавленість товаром і наполягати на своїй ціні, продавець може його догнати і в іншому кінці базару та погодитися із вказаною ціною (якщо вона дійсно не занадто низька).
До речі, наразі курс марокканського диргама до гривні складає в середньому 1:2,5.
Україна. Марокканці потішені відвідинами своєї країни переважно французами, іспанцями, португальцями, італійцями. З недавніх пір відчутний наплив поляків. «Задарма», «день добрий» - слова, яким вітали українців багато торговців. Та ще й «Слава Україні» з боку байкарів серед марокканського міста як реакцію на вишиванку, можна було пояснити лише польськими номерами мотоциклів. Про Україну жителі Марокко мають такі асоціації як «Динамо» Київ, Кличко, Чорнобиль. Дехто говорив, що ми бідна країна, як і вони.
Загальне враження. Марокко живе, розвивається, намагається вирішити наявні проблеми. Сподіваюсь, і в них, і в нас все буде гаразд.
Желіба О.В.
