Так вже повелося, що на філфаці більшість студентства – представниці прекрасної статі. Не обійшла ця тенденція і наших журналістів. У групі тільки двоє хлопців. 

– Як воно у «дівочому царстві»? – питаю хлопців

– (Усміхаються). Нічого – навіть краще, ніж ми сподівалися, – зізнаються Василь Семенченко та Станіслав Кармазін. – Гендерних застоїв відносно цього питання не маємо (видно, що майбутні журналісти! - Авт.).

– Я навіть побув старостою та зрозумів, що не моє, – підтримує розмову Василь.

– А Ви хлопців не ображаєте? – звертаюся до дівчат

– Не вигадуйте, – бере слово теперішня староста Сніжана Протащук з Семенівщини. – Ми навпаки задоволені, що в нас такі розумні і талановиті хлопці.

  – Тепер до всіх питання: чому вирішили вчитися  саме на журналістиці?

– Я, наприклад, довго не могла вирішити, що обрати: фінанси у Києві, чи журналістику в Ніжині – продовжує Сніжана. – Хоча, з друкованим словом знайома з дитинства: сестра моєї бабусі працює в Семенівській районній газеті, певно її приклад і переконав мене.

– У НДУ я не новачок – каже Василь Семенченко з Липовго Рогу, що на Ніжинщині. – До цього «гриз граніт» науки в обласному ліцеї при університеті, тут же вирішив і продовжити навчання. Не спокусився на столицю, бо хотів бути поряд з домівкою, аби допомагати рідним по господарству. Люблю літературу, пробую і себе в художньому слові.

За плечима у хлопця перемоги та участь у багатьох конкурсах та змаганнях. За пів року навчання він встиг «засвітитися» на університетській сцені. У складі команди КВН філфаку«ІТД», допоміг улюбленому факультету перемогти у веселому змаганні, до речі, вперше за багато років. Паралельно з навчанням працює.

 – Одним із факторів мого журналістського вибору стала історія, що відбулася у рідному селі, – доєднується до розмови Станіслав Кармазін.  – Історія про боротьбу місцевої олігархії за шматок землі. Власні роздуми, щодо цього, я виклав в одному зі своїх перших матеріалів

 – А у нас Гоголівський інститут це сімейне, – усміхається Анастасія Ржанська з Чернігова. – Багато рідні свого часу закінчили НДУ, вчитися тут давно мріяла і я, тому це був пріоритетний виш.

– Мені, чесно, було трохи боязко їхати через пів України до Ніжина, –  говорить Марина Лоцько. – Я сама зі Львівщини. Так, знала, що здивуєтесь, але приїхала сюди, бо впевнена, що це моє! Коли влітку зателефонували з Дрогобича запрошувати до біологічного факультету на бюджетну форму навчання, я сказала, що їду до Гоголівського університету!

– Хлопці та дівчата, що цікавого у навчанні? Чого вже навчилися?

– У нас викладають не тільки педагоги нашого вишу, – з гордістю ділиться Аліна Гоблик з Прилуччини. – Приїздять і науковці з Києва та Чернігова, –  доктор із соціальних комунікацій, професор кафедри української літератури та журналістики Тетяна Дзюба, а також заслужений журналіст України, доктор філологічних наук, професор Микола Тимошик.

– Микола Степанович влаштовував нам вже й першу міні-практику, – згадує Валентина Гавриленко. – Ми писали до районної газети ряд матеріалів. Розбавили, так би мовити, теорію краплинкою практики.

– Навчатися не дуже складно, – каже Ірина Чубенко. – Після точних наук на які робили акцент в моїй школі, гуманітарні я залюбки освоюю. Валя правду каже, – дописувати до газети нам сподобалося. У подальшому хотілося б ще більше практики та годин англійської. А висновки робити ще дуже зарано.

 – Часто кажуть, що на журналіста вчитися не обов’язково. Як ставитесь до подібних тверджень?

– Негативно, бо журналістів зараз багато, проте за деяких буває соромно, – розмірковує Марія Науменко. – Без освіти професію освоїти важко, треба або неабиякий талант, або як мінімум гарне знання української мови.

– З кожним днем, з кожною парою така, здавалося б, недосяжна журналістика стає все ближчою і ближчою, – додає  Станіслав Кармазін. – Бо навчання нас змінює в кращу професійну сторону.

– Чимало хто думає, що писати цікаві тексти, чи просто навіть замітки – це доволі просто, – говорить Анастасія Ржанська. – А хто хоч раз пробував писати, так не скаже. Треба почати, знайти ниточку, а потім ще і закінчити. Щоб полегшити цей процес і потрібні знання. Недарма наші викладачі нас вчать «шукати зорі в калюжах»…

– Спасибі за щирі відповіді. Плідного та цікавого навчання. З нетерпінням чекаю моменту, коли читатиму ваші матеріали у газетах, дивитимуся по телевізору, слухатиму по радіо!..

Спілкувався Михайло Ломоносов

Фото з архіву

Читайте також –

В НДУ можна вчитися на журналіста

http://www.ndu.edu.ua/index.php/ua/novini-universitetu/item/1321-v-ndu-mozhna-vchytysia-na-zhurnalista