Так вже повелося, що на філфаці більшість студентства – представниці прекрасної статі. Не обійшла ця тенденція і наших журналістів. У групі тільки двоє хлопців.
– Як воно у «дівочому царстві»? – питаю хлопців
– (Усміхаються). Нічого – навіть краще, ніж ми сподівалися, – зізнаються Василь Семенченко та Станіслав Кармазін. – Гендерних застоїв відносно цього питання не маємо (видно, що майбутні журналісти! - Авт.).
– Я навіть побув старостою та зрозумів, що не моє, – підтримує розмову Василь.
– А Ви хлопців не ображаєте? – звертаюся до дівчат
– Не вигадуйте, – бере слово теперішня староста Сніжана Протащук з Семенівщини. – Ми навпаки задоволені, що в нас такі розумні і талановиті хлопці.
– Тепер до всіх питання: чому вирішили вчитися саме на журналістиці?
– Я, наприклад, довго не могла вирішити, що обрати: фінанси у Києві, чи журналістику в Ніжині – продовжує Сніжана. – Хоча, з друкованим словом знайома з дитинства: сестра моєї бабусі працює в Семенівській районній газеті, певно її приклад і переконав мене.
– У НДУ я не новачок – каже Василь Семенченко з Липовго Рогу, що на Ніжинщині. – До цього «гриз граніт» науки в обласному ліцеї при університеті, тут же вирішив і продовжити навчання. Не спокусився на столицю, бо хотів бути поряд з домівкою, аби допомагати рідним по господарству. Люблю літературу, пробую і себе в художньому слові.
За плечима у хлопця перемоги та участь у багатьох конкурсах та змаганнях. За пів року навчання він встиг «засвітитися» на університетській сцені. У складі команди КВН філфаку«ІТД», допоміг улюбленому факультету перемогти у веселому змаганні, до речі, вперше за багато років. Паралельно з навчанням працює.
– Одним із факторів мого журналістського вибору стала історія, що відбулася у рідному селі, – доєднується до розмови Станіслав Кармазін. – Історія про боротьбу місцевої олігархії за шматок землі. Власні роздуми, щодо цього, я виклав в одному зі своїх перших матеріалів
– А у нас Гоголівський інститут це сімейне, – усміхається Анастасія Ржанська з Чернігова. – Багато рідні свого часу закінчили НДУ, вчитися тут давно мріяла і я, тому це був пріоритетний виш.
– Мені, чесно, було трохи боязко їхати через пів України до Ніжина, – говорить Марина Лоцько. – Я сама зі Львівщини. Так, знала, що здивуєтесь, але приїхала сюди, бо впевнена, що це моє! Коли влітку зателефонували з Дрогобича запрошувати до біологічного факультету на бюджетну форму навчання, я сказала, що їду до Гоголівського університету!
– Хлопці та дівчата, що цікавого у навчанні? Чого вже навчилися?
– У нас викладають не тільки педагоги нашого вишу, – з гордістю ділиться Аліна Гоблик з Прилуччини. – Приїздять і науковці з Києва та Чернігова, – доктор із соціальних комунікацій, професор кафедри української літератури та журналістики Тетяна Дзюба, а також заслужений журналіст України, доктор філологічних наук, професор Микола Тимошик.
– Микола Степанович влаштовував нам вже й першу міні-практику, – згадує Валентина Гавриленко. – Ми писали до районної газети ряд матеріалів. Розбавили, так би мовити, теорію краплинкою практики.
– Навчатися не дуже складно, – каже Ірина Чубенко. – Після точних наук на які робили акцент в моїй школі, гуманітарні я залюбки освоюю. Валя правду каже, – дописувати до газети нам сподобалося. У подальшому хотілося б ще більше практики та годин англійської. А висновки робити ще дуже зарано.
– Часто кажуть, що на журналіста вчитися не обов’язково. Як ставитесь до подібних тверджень?
– Негативно, бо журналістів зараз багато, проте за деяких буває соромно, – розмірковує Марія Науменко. – Без освіти професію освоїти важко, треба або неабиякий талант, або як мінімум гарне знання української мови.
– З кожним днем, з кожною парою така, здавалося б, недосяжна журналістика стає все ближчою і ближчою, – додає Станіслав Кармазін. – Бо навчання нас змінює в кращу професійну сторону.
– Чимало хто думає, що писати цікаві тексти, чи просто навіть замітки – це доволі просто, – говорить Анастасія Ржанська. – А хто хоч раз пробував писати, так не скаже. Треба почати, знайти ниточку, а потім ще і закінчити. Щоб полегшити цей процес і потрібні знання. Недарма наші викладачі нас вчать «шукати зорі в калюжах»…
– Спасибі за щирі відповіді. Плідного та цікавого навчання. З нетерпінням чекаю моменту, коли читатиму ваші матеріали у газетах, дивитимуся по телевізору, слухатиму по радіо!..
Спілкувався Михайло Ломоносов
Фото з архіву
Читайте також –
В НДУ можна вчитися на журналіста
http://www.ndu.edu.ua/index.php/ua/novini-universitetu/item/1321-v-ndu-mozhna-vchytysia-na-zhurnalista