Цей сільський хлопчина із Рівненщини у 1951 році закінчив з відзнакою українське відділення філологічного факультету Львівського державного університету ім. Івана Франка, звідки виніс не тільки грунтовні знання української мови і літератури, а і глибоку українську переконаність. З молодечим запалом пішов учителювати у Великозагайцівську середню школу Великодедеркальського району Тернопільської області.
У 1962 році О. І. Близнюк, тодішній декан факультету англійської мови, запросив Олександра Васильовича, який на той час закінчив з відзнакою Київський державний педагогічний інститут іноземних мов, до роботи у Ніжинському державному педагогічному інституті імені М.В. Гоголя, де він став викладачем практики англійської мови і перекладу. На факультеті він одразу проявив себе завзятим, натхненним лектором, який постійно прищеплював студентам любов до художнього перекладу, помічав здібності до нього і намагався всіляко їх розвивати. На відміну від усіх інших наших викладачів того часу, на заняттях і поза ними Олександр Васильович розмовляв тільки англійською або українською (а не російською) мовами, у чому дехто вбачав прояв націоналізму.
У 1971 році в Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка Олександр Васильович захистив кандидатську дисертацію на тему Питання поетики і стилю Шевченка в перекладах англійською мовою. Матеріали цього дослідження представлені ним у наукових публікаціях в журналах Мовознавство (1969), Жовтень (1969), Дніпро (1968), Всесвіт (1968), Вітчизна (1968, 1967). Він є автором 11 статей-довідок в енциклопедичному Шевченківському словнику (т.1 1976; т.2 1977; перевидання 1978 року).
Будучи ініціативною людиною, О. В. Жомнір організував студентський перекладацький гурток, члени якого оприлюднювали свої твори у факультетській стіннівці, а потім на окремих великих шпальтах паперу з надписом Транслятор. Все це, звичайно, друкувалось на друкарській машинці, а то й писалось од руки. Підшивки Транслятора (21 примірник) і зараз зберігаються як реліквія на нашому факультеті.
До 1976 року факультетський гурток працював в рамках славетної, знаної ще з гоголівських часів літературної студії інституту, але напровесні 1976 року з ініціативи О. Жомніра, В. Літвинова і Б. Савченка він перетворився в окрему перекладацьку студію Транслятор, яка і зараз успішно діє. Так, нею було підготовлено та опубліковано дві збірки вибраних художніх перекладів наших студентів, випускників і університетських викладачів (Перекладацькі передзвони, 2012 р., Нові перекладацькі передзвони, 2017 р.).
Олександр Васильович є перекладачем-професіоналом високого класу. Йому належить переклад п’єси В. Шекспіра Цимбелін, яка увійшла у 5-й том зібрання творів В. Шекспіра українською мовою (перекладати Шекспіра доручали за результатами спеціального конкурсу на перекладання двох сторінок твору. О. В. Жомнір переміг у ньому і йому доручили перекласти увесь твір). Йому також належить переклад романа В. С. Моема Місяць і п’ятак (“The Moon and the Sixpence”). Він є автором перекладів польської поезії (Антологія польської поезії, 1979), творів американської поетеси Е. Дікінсон (Літературна Україна, 1981).
Та, на жаль, дві головні праці О. В. Жомніра – переклад Втраченого раю Джона Мільтона і найповнішу у слов’яномовній літературі збірку перекладів творів знаменитої американської поетеси Емілі Дікінсон він так і не встиг опублікувати за свого життя (хоча вони вже готові до друку). Отже сподіваємось, що обидві роботи будуть опубліковані і це стане подією в українській перекладній літературі.
О. В. Жомнір був високо кваліфікованим, дуже ерудованим викладачем і лектором, який вмів зацікавити студентів. На практичних заняттях він любив «дегустувати» не тільки якийсь вірш чи окремі його рядки, а і окремі епітети, метафори, прийоми автора. Він навчав студентів розвивати чуття відтінків значення слів.
В повсякденному житті і спілкуванні з колегами він проявив себе як комунікабельна, доброзичлива, з гарним почуттям гумору людина, непересічна, самодостатня і ініціативна. Він був, що називається «компанійський мужик», який полюбляв спілкування, вмів утнути якусь веселу витівку, організувати невеликий «междусобойчик», але бував і досить різким, прямим і в’їдливо саркастичним, особливо коли стосувалось вживання багатьма етнічними українцями російської мови замість рідної української. Проте він був чуйною людиною, що завжди готова прийти на допомогу, інколи неочікувану. Він не раз демонстрував це своїми вчинками. Ще, пам’ятається, йому часто дзвонили, щоб отримати яку-небудь філологічну чи іншу консультацію або пораду, і він відкладав убік свої справи і йшов копирсатись десь у численних, але неупорядкованих книжках своєї бібліотеки – щоб відшукати потрібну книжку чи словник.
У ці поминальні дні згадується він – переконаний українець-патріот, завжди молодий душею, палаючий полемічним запалом, уїдливим критицизмом і доброзичливим гумором. Добра пам’ять про нього назавжди залишиться з нами. Хай земля буде йому пухом!
Колеги
Травень, 2018 року
