Народився Анатолій Васильович у Сумах у родині службовця. Від 1930 р. до 1941 р. навчався в середній школі № 10 м. Харкова. У березні 1943 року добровольцем пішов на фронти Другої світової війни, брав участь у визволенні України, Румунії, Польщі, Німеччини, Чехословакії від німецько-фашистських загарбників. Нагороджений вагомими бойовими відзнаками. Демобілізувався Анатолій Васильович у 1945 році, коли закінчилася війна.
Майбутній учений-мовознавець від 1946 року до 1951 року навчався на заочному відділенні філологічного факультету Харківського державного університету імені О. М. Горького (нині –Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна), а також від 1951року до 1952 року навчався на курсах мовознавців у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка (нині – Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Паралельно з навчанням А. В. Майборода працював, розпочавши педагогічну діяльність на посаді вчителя української мови та літератури 5–7 класів середньої школи № 3 м. Харкова (від 1946 до 1951 року). Від 1950 року до 1951 року А. В. Майбороді було доручено очолити учительський колектив, він працював директором цієї ж школи.
У 1952 році талановитого педагога запросили працювати на кафедру української мови Харківського педагогічного інституту імені Г. С. Сковороди (нині – Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди), де він обійняв посаду викладача. У жовтні 1957 р. А. В. Майборода успішно захистив кандидатську дисертацію з теми "Із історії українського словотвору (суфіксальне творення іменників на матеріалі українських грамот XVI ст.)". Після захисту дисертації від 1958 року до 1964 року мовознавець обіймав посади старшого викладача кафедри української мови Харківського державного університету імені О. М. Горького (нині –Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна), де читав курси сучасної української мови, давньоруської мови, старослов’янської мови та ін.
Із 1 вересня 1964 року А. В. Майбороду призначено на посаду в. о. доцента кафедри української мови Ніжинського державного педагогічного інституту імені М. В. Гоголя. Приїхав до Ніжина Анатолій Васильович із дружиною та двома дітьми. Отже, у вересні 1964року кафедра української мови поповнилася двома доцентами, ученими Харківської лінгвістичної школи. А. В. Майборода та Л. І. Коломієць значно розширили наукові обрії кафедри, розпочавши досить плідну тридцятирічну наукову та навчально-методичну діяльність у Ніжинському педагогічному інституті імені Миколи Гоголя. У Ніжині в 1966 році Анатолій Васильович став доцентом на основі затвердженого рішення Атестаційної колегії МОН України щодо присвоєння цього вченого звання.
А. В. Майборода як фундатор і провідний історик української мови продовжив свої наукові студії у цій царині й у Ніжині. Ґрунтовні знання різних рівнів старослов’янської мови відображені в підручниках та посібниках для студентів ЗВО, які опубліковані у видавництві "Вища школа". За підручником "Старослов’янська мова" із 1975 року розпочали навчання студенти всіх ЗВО України. Ґрунтовна праця дістала високу оцінку не лише в Україні, а й далеко за її межами. Болгарський професор Рум’яна Павлова зазначила: "Підручник А. В. Майбороди "Старослов’янська мова" своїми якостями значно перевищує більшість посібників, які з’явились останнім часом і присвячені давньоболгарській мові". Витримали кілька видань і навчальні посібники: "Збірник вправ з старослов’янської мови" (1962), "Історична граматика української мови: збірник вправ" (1988), "Старослов’янська мова: збірник вправ і завдань" (1992). Ці праці були підготовлені у співавторстві з Л. І. Коломієць, яка також досить активно працювала над вивченням мовних фактів з історії української мови. Доцент А. В. Майборода був співавтором підручника для вищих навчальних закладів "Порівняльна граматика української і російської мов" (1978 р., 1987 р., співавтори – доктори філологічних наук, професори – М. А. Брицин та М. А. Жовтобрюх).
Доцент А. В. Майборода тривалий час очолював кафедру української мови (від 1967 року до 1971 року та від 1972 року до 1976 року). Упродовж двох років (1971–1972) Анатолій Васильович був деканом філологічного факультету. Короткий термін перебування на новій керівній посаді зумовлений станом здоров’я мовознавця. Водночас наукові досягнення і великий викладацький досвід стали підставою для обрання доцента А. В. Майбороду на посаду в. о. професора кафедри української мови. На цій посаді учений і педагог перебував від 1979 року до 1984 року. На жаль, не дочекалися затвердження рішення Атестаційної колегії МОН України щодо присвоєння цього вченого звання, проте за своїми численними та ґрунтовними працями в царині історії української мови, високим науковим, методичним рівнем викладання низки складних дисциплін історичного циклу Анатолій Васильович був для колег кафедри, для всієї української філологічної спільноти справжнім Професором – по-особливому креативним, дисциплінованим, мобілізованим на сумлінну працю. Свою лінгвістичну ерудицію у викладанні дисциплін історичного циклу професор А. В. Майборода успішно продовжив на посаді доцента кафедри української мови (від 1984 року до 1991 року).
Сьогодні професора А. В. Майбороду славлять не лише підручники, посібники й наукові статті, а й учні, які пам’ятають його лекції, що відзначалися глибиною змісту, цікавою й завжди візуалізованою формою викладу. Учні А. В. Майбороди продовжили традиції кафедри, долучилися до вивчення історії української мови.
Продовжили і розвинули ідеї мовознавця у своїх наукових студіях, присвячених проблемам історії української мови, кращі випускники-відмінники Ніжинської вищої школи Пугач Валентина Миколаївна та Зінченко Станіслав Віталійович. Так, В.М. Пугач захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук з теми "Історія формування та функціонування предикативних форм на -но, -то в українській мові" (1997) та опублікувала низку цікавих наукових праць, присвячених вивченню історії української мови. Ось лише найновіші: 1. Від «Граматки» П. Куліша до «Українського правопису» 2019 року»: соціокультурний контекст кодифікації (2019); . 2. Проблеми викладання польської мови в Ніжинській вищій школі 20–30-х рр. ХХ ст. (2018); 3. «Хто ж, окрім нас, явить істинний лик наших предків, якщо ми не збережемо справжнього способу їхніх думок і мовлення?»: до 200-річчя граматики Олексія Павловського (2018); 4. Історія кафедри української мови Ніжинського вишу кінця 20–30-х рр. ХХ ст. (2017); 5. Історія кафедри української мови НДПІ 40–50-х рр. ХХ ст. (2017) та ін. У низці наукових праць доц. В.М. Пугач популяризує ідеї Олексія Павловського, Пилипа Морачевського, Федора Вовка, ідентифікує їхні концептуальні погляди крізь призму українського культурного коду та шляхом глибокого дослідження української ідентичності. Тексти статей В.М. Пугач просякнуті українським патріотизмом, містять заклики пам’ятати про оригінальні доробки українських дослідників, таким чином повертаючи їх із небуття. Важливо цінувати науковий та громадянський подвиг діячів науки та культури минулих часів. Доц. В.М. Пугач запропонувала тезу щодо існування Ніжинської історичної етнолінгвістичної наукової школи як складника історії українського етнолінгвістичного простору. Своїми працями доц. В.М.Пугач продовжує втілювати ідеї попередніх дослідників історії української мови, історії української культури, примножує й оприлюднює у сучасних часописах, матеріалах конференцій їхній вагомий вклад у розвиток українського мовознавства загалом й етнолінгвістики зокрема. Дослідниця справедливо вважає, що імена Олексія Павловського, Пилипа Морачевського, Федора Вовка заслуговують на пам’ятні меморіальні знаки на фасаді Гоголівського корпусу університету. Ключові постулати учениці професора А. В. Майбороди переконують, що наше завдання – знати свою справжню, а не сфальшовану українську історію, культуру, мову, її історію, вивчати їх, любити й захищати. У години сучасного тривалого «лютневого лихоліття», бо не знали й не бачили ми ні весни, ні мирного літечка, ці завдання звучать ще актуальніше.
Над проблемами історії української мови активно працює й учень професора Зінченко Станіслав Віталійович, який добре пам’ятає не лише лекції А. В. Майбороди, а й із вдячністю використовує його праці, оскільки читає дисципліни з історії української мови; згадує батьківську турботу й піклування свого старшого вчителя. Доц. С.В. Зінченко під керівництвом видатного історика української мови й українського мовознавства – члена-кореспондента НАН України В. В. Німчука – успішно захистив кандидатську дисертацію з історії української мови, уперше в українському мовознавстві здійснив обстеження процесу становлення й розвитку градаційної деривації ступенів порівняння прикметника та прислівника української мови як цілісної системи в широких хронологічних межах. Читаючи історичні дисципліни, доц. С.В. Зінченко опублікував низку важливих навчально-методичних посібників: "Літературно-писемна мова Київської Русі (Х–ХІ ст.)", "Стара українська літературна мова ХІV–ХVІІІ ст." (2007), "Нова українська літературна мова (І пол. ХІХ ст.)" (2009), "Літературна мова ХХ ст." (2005), Історія української літературної мови (Частина 2 (2007), Частина 3 (2009), Частина 4 (2010) – у співавторстві з доц. В. Г. Коваленко та ас. С. П. Шевченко; Історична граматика української мови в таблицях: історичний коментар (2001) – у співавторстві з В. Г. Коваленко.
Наукові зацікавлення доц. С.В. Зінченка в царині історії української мови багатоаспектні: 1. Походження та історія урбоніма Ніжин (1998); 2. Особливості творення компаративів давньоруськоукраїнською мовою (2013); 3. Особливості градації ознаки в повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків” (2014);4. Розвиток учення про ступенювання у вітчизняній лінгвістиці (2015); 5. Градуація ознаки в українському перекладі першої частини старого заповіту Біблії (2018); 6. Старослов’янізми в мовній картині світу Пантелеймона Куліша (2019) та ін.
Науковий і педагогічний хист і талант професора А. В. Майбороди, його професійний запал і постійний творчий неспокій слугували взірцем для численної студентської аудиторії, одержимих учнів, які стали його послідовниками, обрали шлях до Храму Високої Науки. Нині вони згадують свої студентські роки й Учителя, а він із високого Божого Піднебесся радіє, що його учні, плекаючи калинові грона української мови, української літератури та їх методик, стали докторами, професорами української філології та різних галузей педагогічних наук. Сьогодні їхні імена відомі всій українській науковій спільноті – А. К. Мойсієнко, А. І. Бондаренко, О. Г. Ковальчук, В. П. Хархун, Ю. І. Бондаренко.
…Лишилися праці, приклад бути на вістрі часу, лишилися учні, які продовжують справу свого Вчителя.
Надія Бойко