Таке пошанування відбулося вже в незалежній Україні. Читаємо далі: «З особливою принциповістю та емоційною пристрастю звучали його полемічні інвективи під час літературно-мистецьких дискусій у Клубі творчї молоді. Розвінчаний культ Сталіна і хрущовська «відлига» утвердили Дзюбу в переконанні, що радянська система здатна еволюційно демократизуватися насамперед шляхом повернення до ленінської національної політики. Дзюба прагне виявити і сформулювати засоби та шляхи удосконалення суспільства як культурної системи, сприятливої для самореалізації особистості, виявлення її творчого потенціалу.
4 вересня 1965 у київському кінотеатрі «Україна» на прем'єрі х/ф «Тіні забутих предків» (реж. С. Параджанов) він виступив із промовою про таємні арешти молодої інтелігенції. Загальнолюдські, гуманістістичні цінності – свобода, рівність, братерство – не можуть утвердитися там, де існує нерівність націй, де людина національно упосліджена і не постає як індивідуальна особистість – на цьому Дзюба зробив особливий наголос у виступі 29 вересня 1966 в Бабиному Яру (Київ). Він публічно і принципово висловився проти кричущих порушень у справі національного будівництва в СРСР, запропонував у праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1965, рукопис, надісланий до ЦК КПУ разом із протестом проти арештів серед інтелігенції) повернутися до ленінської національної політики, що, на його думку, зазнала великодержавницької шовіністичної ревізії. Ця праця швидко поширилася в самвидаві та за кордоном (Нью-Йорк; Мюнхен, 1968; англ. перекл. – Лондон, 1968; італ. – Рим, 1971; китай. – Пекін, 1972; рос. – Амстердам, 1973; франц. – Париж, 1980), ставши ідейним маніфестом українського шістдесятництва. 2 березня 1972 Дзюбу виключили зі СПУ, а 18 квітня того ж року він був заарештований. 12–16 березня 1973 відбулося судове засідання, на якому Дзюбу засуджено до 5-ти років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії. 6 листопада того ж року помилувано і згодом звільнено (реабілітовано 1991)».
Саме ніжинські інтелігенти, викладачі нашого вишу: Іван Бровко, Олександр Жомнір, Іван Костенко, Володимир Крутивус, Володимир Литвинов, Дмитро Наливайко, Іван Шпаковський, Леся Кацюба долучилися до поширення і передачі за кордон згаданої праці. Вони активно впливали на студентське життя, оновлення навчально-виховного процесу, залучення студентської громади до пізнання «нової хвилі» літературно-мистецького ренесансу, за що й були репресовані радянською владою.
Відійшов у засвіти ще один український інтелігент, який і життєвою позицією, і творчим доробком виборював незалежність українському народові. Сумуємо і виражаємо співчуття родичам, друзям і однодумцям…
Від колективу
ректор Олександр Самойленко
