Пам’ятаю, 5 жовтня 2017 рік, клуб Гоголівського корпусу, вечір пам’яті відомого педагога НДУ Тамари Пінчук.

Роблю фоторепортаж заходу, слухаю, як професори, доценти, представники викладацького складу університету, родичі та близькі родини Пінчук  згадують про її життєвий шлях. Зі сцени лунають ліричні пісні, оперні арії, романси..У виконанні якось молодого хлопця звучить дуже знайома пісня «Рідна мати моя», яку я чула багато разів, але тоді мені здалося, що чую її вперше, і бачу… деякі жінки в залі крадькома витирають сльози на очах… Дивлюсь на виконавця пісні і думаю: «Як можна ТАК заспівати?..Ну хлопчина! Ну ти даєш!...» .

Як дізналася згодом, цей хлопець -  студент факультету культури і мистецтв Ніжинського державного університету, стипендіат Президентського Фонду Леоніда Кучми Ярослав Йотка.

Ярослав навчається за спеціальністю: „Музичне мистецтво”, є одним із найкращих виконавців-вокалістів факультету культури і мистецтв, що підтверджується численними перемогами на різноманітних Всеукраїнських та Міжнародних конкурсах і фестивалях.

Звідки родом цей хлопець,

чому вирішив зайнятися саме вокалом,

що любить, чим живе?

Аби дізнатися інформацію із перших вуст, про це ми запитали у нього особисто.

Доброго дня, Ярославе. Звідки ти родом?

Добрий день. Родом я з маленького хутора Андріївське Конотопського району, що на Сумщині.

Скільки років вже навчаєшся в університеті? На якому курсі?

В університеті я навчаюся вже сьомий рік. Отримав дипломи бакалавра та спеціаліста, і в цьому році закінчую магістратуру.

Чому вирішив обрати саме музичне мистецтво? Співаєш з дитинства, чи будучи абітурієнтом просто взяв та й вибрав факультет культури і мистецтв?

Співаю з дитинства, спочатку вдома на імпровізованій сцені, потім почав займатися вокалом у Зразковій дитячій вокальній студії «Самоцвіти Конотопщини», якою керував Андронік Ярославович Кравчук, мій перший наставник. Він був випускником факультету культури і мистецтв нашого університету, кращі його учні теж вступали на цей факультет і тому, коли переді мною постав вибір майбутньої професії та вузу, я, не вагаючись, пішов по стопах свого вчителя.

Ти – переможець різноманітних Всеукраїнських та Міжнародних конкурсів і  фестивалів. Що тебе мотивує бути першим? Як це тобі вдається?

Насправді, більше всього під час будь-якого виступу мене окриляє так зване «почуття сцени» і, звичайно, вдячний слухач. Адже кожен мій виступ – для слухачів, а почуття контакту з аудиторією і є найвищою оцінкою моєї творчості і, водночас, мотивацією для подальшої праці.

Вперше почувши твою пісню, подумала: «Як можна ТАК заспівати?»… Мабуть, емоції потрібно «пропустити через себе» аби привернути увагу аудиторії, щоб люди відчули що є в цьому щось важливе, щось справжнє. Тож, коли ти виконуєш свої пісні, які емоції виникають особисто в тебе?

Я намагаюся максимально прожити кожне слово, кожен звук і кожну ноту. Слухач завжди розрізняє, що звучить зі сцени: щирість чи фальш. Недостатньо бути просто хорошим актором; якщо не пропустити пісню крізь себе, неможливо подати правдиву емоцію.

Чи бувають моменти, коли сумніваєшся у своїх силах? Якщо так, то хто або що додає тобі упевненості в собі, хто підтримує, мотивує йти вперед?

На кожному етапі мого творчого життя мені зустрічаються люди, завдячуючи яким відбувалося становлення мене як музиканта й особистості. За їх підтримки мені ніколи не доводилося сумніватися у собі.

А взагалі що ти любиш окрім музики, чим захоплюєшся, чим живеш?

Люблю малювати, свого часу закінчив художню школу. Звичайно, музика – сенс мого життя, але інколи буває накопичення таких емоцій, які неможливо виразити в пісні. Тоді на допомогу мені й приходять пензлики та фарби. Подобається також працювати з дітьми, тому зараз я є музичним керівником у дитячому садочку №9 «Лілея», де я і втілюю всі свої творчі ідеї, як музичні, так і художні.

Які плани на майбутнє, про що мрієш після закінчення університету?

У майбутньому планую продовжити творчу діяльність – працювати з дітьми, навчати їх тому, що свого часу дали мені мої вчителі, розкривати у кожному з них власну індивідуальність, неповторність. Звичайно, мені близькі й прості загальнолюдські бажання: велика міцна родина, затишна домівка, вірні друзі, стабільна та улюблена робота.

«…Рідна мати моя, ти ночей не доспала.

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала

І рушник вишиваний на щастя дала…»

Валентина Ващенко

Фото з архіву