Розумна, талановита, багато ще питань в очах,
багато відкриттів попереду і пізнання світу,
але вже в цьому молодому віці у дівчини є якась глибока мудрість,
непритаманна юним рокам.
Доброго дня, Оксано. В якому році ти вступала до НДУ? Чи був це твій перший вибір університету, чи ти подавала документи ще кудись? Чому саме НДУ? Що привернуло твою увагу в цьому університеті?
Добрий день! Я вступила до НДУ у 2014 році. Моя історія зі вступом досить незвична. В юнацькі роки марила журналістикою і в 11 класі писала наукову роботу у відповідній секції у рамках МАН, намагалася розвивати себе в цій сфері, як могла. Якось, навіть, перед ЗНО згодилася на участь у конкурсі на створення молодіжної електронної газети, що організовувався одним польським проектом. Звичайно ж, і вступити хотілося на факультет журналістики, і для цього потрібно було обирати київські ВНЗ. Перешкодою на шляху стала англійська мова, без якої успішно пройти конкурс виявилося нереально, бо саме з нею у мене і були проблеми: ще з дитинства мала фобію, щодо іноземної мови, просто повірила у те, що "не дається" і все.
Окрім столичних університетів для подачі документів обрала також Чернігівський і Ніжинський, і вирішила: не складеться з першим варіантом, то піду вчити English в один з вишів рідної області. Так і довелося зробити. На думці було одне "Що я роблю? З таким низьким рівнем англійської на факультет іноземних мов? Це божевілля...Але вже краще ризикнути й опанувати її досконало на все життя, щоб потім оце моє незнання не зруйнувало подальших планів і не обмежувало майбутніх перспектив".
На щастя, так звана "суспільна реклама" про обраний факультет була позитивною. Словом я вірила, що тут добре навчать і дадуть якісні знання, проте боялася, чи вони посильні для мене. Якщо висловитися романтизовано, то коли влітку 2014 р. я переступила поріг старого корпусу НДУ, на мене війнула містична прохолода невідомості: високі стіни, важкі дубові двері, надписи, що тут вчилися та викладали відомі освітяни України суворо виказували серйозність свого призначення - все неначе просякнуто духом науковості.
Так почалася моя історія в цьому особливому місці: сімнадцятирічна я і двохсотрічний НДУ.
І ось, на сьогоднішній день, ти – стипендіат Президентського Фонду Леоніда Кучми, володарка перших місць в університетських олімпіадах. Що тебе мотивує бути першою? Як це тобі вдається?
Знаєте, парадокс у тому, що вступивши до університету я відмовилася від бажання бути першою. Цього мені хотілося в дитинстві, у юнацькі роки, в ліцеї, я докладала максимум зусиль, тому часто була першою, але я майже не отримувала задоволення від таких "перегонів" із собою. Не раз задумувалася: для чого досягнення заради досягнень? Знала, що всі мої попередні успіхи в університеті вже нічого не варті, адже я потрапила на факультет іноземної філології, у якій тоді, відверто кажучи, була початківцем, на відміну від моїх однокурсників з гарною базою. На першому курсі, мова йшла про те, аби хоча б наблизитися до їх рівня успішності.
Перші два роки навіть і не претендувала на участьв олімпіадах, тим паче з англійської, бо вважала себе занадто слабкою. Але саме перші два курси довелося тяжко працювати, надолужувати впущене, перекладати майже кожне слово. У кінці першого року мала відмінні оцінки, і з профільного предмету теж. Я дуже дивувалася цьому, дивувалася й викладач, бо ніхто цього не очікував, а найбільше - я сама.
На третьому курсі стало легше, але невпевненість повністю не зникла, її ще було багато. Коли запросили на олімпіади з англійської та психології, пішла просто для участі. Вперше у житті зробила це не для того, щоб здобути призове місце, а перевірити власні знання. Перший раз так спокійно поставилася до подібних речей: просто написала й забула. А пізніше дізналася, що зайняла перше місце і з англійської і з психології. Було приємно, і несподівано… Після цього усвідомила, що в усіх життєвих ситуаціях потрібно бути собою і намагатися спокійно приймати обставини життя.
Взагалі, для мене не є важливим бути кращою від когось. Робити справу якісно і викладатися по максимуму - ось чого я стараюся дотримуватися. Можливо, це така собі формула гарних результатів. Хочу сказати, що саме в університеті мене оточує багато людей, у яких я цьому вчуся – це мої одногрупники, викладачі, з них можна брати приклад.
Також мене мотивує моя сім’я: мама, тато, бабуся, сестра і друзі. Без них у мене навряд би все отак вдавалося. За все я дуже їм вдячна.
Що, на твою думку потрібно зробити під час навчання в університеті, аби стати успішною людиною?
Поняття успіху досить відносне і для кожного своє. Якщо говорити узагальнено, то в університеті варто сформувати у собі низку якостей . Наприклад, стресостійкість, віра у власні сили, вміння знаходити контакт з різними людьми.
Студентство – це трамплін від дитинства до дорослого життя. За ці чотири роки слід прислухатися до себе, нарешті усвідомити, яка справа робитиме тебе щасливою, що для тебе головне. Мабуть, треба пару разів серйозно помилитися і зрозуміти, що було зроблено не так, проаналізувати власні слабкості й працювати над ними.
Необхідно навчитися швидко приймати рішення, робити вибір, приймати відповідальність за свої вчинки. Також важливо привчити себе впевнено висловлювати власну точку зору і захищати її, але з такою ж рівносильністю приймати й поважати позицію інших людей.
І ще раз повторю, що віра в себе є ключовою в будь-яких починаннях, і я переконалася в цьому багато разів.
Чи є у тебе улюблений предмет, викладач?
Звичайно, англійська для мене предмет номер один. Я відвідувала більшість занять із задоволенням. Дуже подобалося країнознавство, філософія, зарубіжна література й психологія. В університеті є багато викладачів з нашого та з інших факультетів, якими я без перебільшення захоплююся. Хотілося б назвати їх імена, але це буде довго, не можу виділити когось одного. Просто хочу відмітити, що вони справжні професіонали, розумні, цікаві, позитивні. З ними приємно спілкуватися не тільки на предметні теми. Я дуже їм дякую за все, що вони у нас вкладають (зараз якраз проходжу практику в школі і все краще розумію, на скільки нелегка вчительська праця).
Чим ти займаєшся у вільний від навчання час в університеті: можливо відвідуєш студентські клуби, психологічні тренінги, майстер-класи?
У вільний час стараюся вибиратися на екскурсії, їздити принаймні до найближчих міст, де є на що поглянути. Люблю слухати різноманітну музику і потихеньку вчуся грати на гітарі. Коли є бажання, пишу вірші, короткі розповіді. Звичайно ж на вихідні їжджу до дому й провожу час з батьками, а коли ні – то зустрічаюся з друзями.
Розуміння англійської дозволяє слухати аудіо лекції відомих у світі спікерів. Вони говорять про різні теми: психологія, особистісне зростання, гармонійні відносини, здоров’я і т.д. З них я черпаю масу корисних ідей, які можуть знадобитися у житті.
Якою бачиш себе у майбутньому, наприклад, років через 5?
Більш за все я бачу себе дуже щасливою людиною, яка займається улюбленою справою, має багато натхнення й енергії. Вірю, що вдасться зберегти відкритість до нових ідей, любов до життя, вміння допомагати тим, хто цього потребує. Зараз мені іноді бракує оптимізму, організованості й гнучкості, отож, сподіваюсь, що через п’ять років сформую в собі ці якості. Також бачу себе абсолютно самостійною дівчиною з низкою можливостей перед собою.
Нехай всі твої мрії здійснюються! Дякую за розмову, Оксано.
Я Вам теж щиро дякую за бесіду!
Спілкувалася: Валентина Ващенко
Фото з архіву Оксани Романенко
