«Спасибі мамі за очі, а тату за спорт..»
Ранком у приватному секторі Ніжина можна зустріти Лідію за бігом, або на велосипеді. Кожен день вона починає пробіжкою, чи кількома кілометрами на двоколісному коні. Щоправда поки на вулиці весняні сльота і бруд надто не побігаєш, не поїздиш. Доводиться робити розминку вдома, бо найближчий стадіон за кілька кілометрів. А продовжувати вже на роботі – жінка викладає фізкультуру у міській школі № 4. Привчив до активного способу життя вчительку-спортсменку ще тато, бувший міліціонер.
– Змалку по хаті ходила розправивши плечі, тримаючи осанку, – згадує героїня моєї розповіді. – Батько контролював та я й сама вчилася, дивлячись на міцну статуру. Їх тоді у міліції змушували здавати нормативи, тому, я люблю піджартовувати – спасибі мамі за очі, а тату за спорт. А потім цю батькову естафету перебрав дорогий наставник, відомий тренер з легкої атлетики Юрій Спиридонов.
Семикласницею Лідія пройшла відбір до його секції. Він тоді викладав у Ніжинському агроінституті, а там була і чимала спортивна база зі всім необхідним, аби полюбити секційні заняття. Завдяки тренеру юна легкоатлетка вкусила й смак перших спортивних перемог. Нині Юрій Спиридонов працює у Чехії.
Лідія Поляк багатопрофільний вчитель. Окрім фізкультури, читає ще географію та біологію. Має понад двадцять років педагогічного стажу. Освіту здобувала спершу в Ніжинському університеті, потім у Чернігівському, де закінчила магістратуру з фізичної культури. Природнича спеціальність доповнює фізкультурну, бо, за словами Лідії, без розуміння особливостей людського тіла, взагалі діяльності живого організму, спортом займатися дуже важко.
«Мої здобутки – моя робота»
Нагода поспілкуватися з Лідією Поляк випала майже одразу після її чергової перемоги. На початку березня жінка виборола два срібла на Чемпіонаті України з легкої атлетики за участі більш ніж двох сотень спортсменів, де вона представляла Чернігівщину. Вчителька стала другою у двох забігах на 60 і 400 метрів.
– Лідіє, вітаю з новими здобутками. Минулого разу бачилися, як Ви привезли перше місце з Кубку України. Коли встигаєте?
– Спасибі. Без постійного руху вже не уявляю себе. Доки матиму сили і натхнення – змагатимуся, аби не поступатися своїм учням і надихати їх. І тут немає нічого дивного, що вчитель фізкультури їздить на змагання. Бо фізкультурник – це латентний (прихований – Авт.) спортсмен. Як я можу розповідати про нормативи, коли сама буду хекати, як пес, присівши 10 разів. Учні можуть попросити показати як правильно виконувати ту чи іншу вправу і вчитель не повинен відмовити. Мої здобутки – моя робота.
– Змагання не дешеве задоволення, як не дивно, та ще з учительськими грошима…
– Звісно. Та Ви хоч бачили одного спортсмена, котрий жалівся?! Є такі що у дірявих спортзалах займаються та свого все рівно досягають. Нині все дорого, але безцінні оті миті, коли двісті людей відірвалися від сімей, від робіт, проїхали півкраїни, аби пробігти з тобою 400 метрів, чи метнути диск, чи поспілкуватися на спортивні теми.
– А у вільний час чим займаєтесь?
– Домашнім господарством, читати люблю. Та все ж, не назвіть мене фанатиком, я у вільний час у спортзалі. Це і ліки, і нагорода, і саморозвиток…
А ще мати двох синів Лідія Поляк, як випадає нагода, залюбки волонтерує. Жінка про це не любить говорити, але вона учасниця волонтерської групи «Солдатські страви», яка готує овочеві заготовки для бійців. Також активно долучається до всеукраїнської акції по збору пластикових кришечок для виготовлення протезів. В цьому їй залюбки допомагає власний клас.
Нещодавно у рамках арт-платформи «Грані жіночності», що вперше відбулася у Ніжині напередодні жіночого свята, Лідія Поляк разом з іншими ніжинками стала моделлю нової колекції ніжинського дизайнера Євгенії Липовецької «Палітра мрій».
Михайло Ломоносов
Деснянка №11 (696), 15.03. 2018
Фото з архіву Лідії Поляк спеціально для офіційного сайту НДУ
