За дату святкування визначено саме 6 червня, день прийняття в 1992 році Спілки журналістів України до Міжнародної федерації журналістів. Свято встановлено 25 травня 1994 року Указом Президента України Леоніда Кравчука на підтримку ініціативи делегатів I Всеукраїнського з'їзду редакторів газет і журналів.

До вашої уваги  -

журналіст Ніжинської міської газети «Вісті», випускниця Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя - Тетяна Марченко (Зеленська).

За результатами конкурсу “Жінка року-2017” Тетяна Марченко здобуда перемогу в номінації «Кращий працівник засобів масової інформації».

-Доброго дня, Тетяно, розкажіть, на якому факультеті Ви навчалися в Ніжинському державному університеті? Які це були роки?

– У дитинстві мріяла стати або режисером, або вчителем. Закінчивши у 1997 році Черняхівську середню школу, сумнівів не було -  хочу вчителювати. Тож подалася до Ніжинського педуніверситету. Подала документи на історичний факультет та, вийшовши  за «поріг» вузу, подумала: «У роду майже всі філологи…». Розвернулася  та  переписала заяву на філологічний. Студентські роки – найяскравіша сторінка в житті кожного. Мені пощастило навчатися у таких майстрів своєї справи, як Ніни Іванівни Михальчук, Олександра Герасимовича Ковальчука,  Павла Володимирович  Михеда, Тетяни Василівни Михед,  Олександра Євгеновича Гадзінського, Григорія Анатолійовича Киричка… Викладачам університету вдячна передусім за міцні знання, вироблене уміння і бажання вчитися й після отримання диплому. Приємно нині їх зустрічати, пройшло стільки часу, але вони не змінюються, все  такі ж молоді.

Роки навчання в університеті подарували мені і справжніх друзів. Багато цікавого тоді відбувалося в житті  студентів. Вільного часу не вистачало, ну, розумієте ж, філологічний, то ж  більшість часу проводили в читальній залі. Перечитано майже все від української до зарубіжної літератури. Зараз, коли буваю у рідному вузі, обов’язково заглядаю до читальні, там особлива атмосфера.

Пригадую епізод зі студентського життя: десь на курсі   третьому сиділи з одногрупницями Світланою Зосенко (Охріменко) та Валентиною Лахно (Пильник) на лавці  біля університету та грілись на весняному сонечку. І  Світлана так замріяно виронила: «От закінчу інститут і стану редактором газети, а ви зі мною? Тоді посміялися і не думали, що здійсниться». 

-Коли Вам стало зрозуміло, що журналістика - це Ваше? Як Ви вибрали свою професію?

-На п’ятому курсі вийшла заміж і народила сина та донечку. Побувши в декретній відпустці чотири роки, хотілось на роботу. Трудову кар’єру вчителя розпочала з рідної Черняхівської школи. Там мала шість годин, викладала літературу та етику. Але мені хотілося чогось більш творчого та насиченого. Здійснилося.  Пішла працювати вихователем в дитячий садочок №13 «Берізка». От саме там здобула колосальні навички спілкування та  відчуття відповідальності, що  багато допомагають нині.

У цей час справдились слова моєї одногрупниці  Світлани - вона працювала редактором міської газети «Ніжин-інфо». Саме вона і запропонувала  мені і Валентині спробувати себе у цій професії. Далі - газета «Свідомий погляд», Інтернет-видання «Нежатин». Нині я кореспондент міської газети «Вісті». Взагалі з колективами мені таланило, де б я не працювала зустрічала гарних, порядних людей.  Номінація  «Кращий працівник засобів масової інформації» у конкурсі   “Жінка року-2017” для мене була приємною несподіванкою, і це заслуга особисто не моя, я так вважаю, я досягла цього завдяки спільній колективній праці, тож у день професійного свята хочу відзначити своїх колег- жінок  «по цеху»  Валентину Пильник, Марину Волинець, Світлану Охріменко, Наталію Сокол та творчий колектив, де я нині працюю на чолі з Валерієм Кичком. 

-Чи не хотілося б Вам спробувати себе у ролі тележурналіста, ведучого телепрограм?

-Маленький досвід був …

-Чи не набридає Вам Ваша робота, адже працюєте журналістом вже довгий час? Можливо, хотілося б щось змінити?

– Хіба може набриднути те, що ти любиш. Я не маю спеціального фаху журналіста, писати навчилася сама. Це те, що я вмію, і те, чого хочу.

-Якими якостями, на Вашу думку, повинна володіти людина, щоб досягти успіху в журналістиці?

– До всього треба дотику душі - так колись говорила моя керівниця з дитсадка Наталія Миколаївна. Такого принципу і дотримуюсь.  Розумієте, без любові до того, що робите, навіть борщ смачний не зварите. Де б ви не працювали, до роботи потрібно ставитись відповідально. А про успіх..  то він дається наполегливістю. Ви, як моя колега  знаєте, що ця професія лінивих не любить. Журналістика – це більше, ніж професія, це спосіб життя, підтвердять люди, які пов’язали життя з цією глибокою сферою.   Це не тільки репортерство: піти, побачити й розповісти про те, що відбувається. Дозволю собі, як філологу,  порівняти журналістику з художньою літературою. Остання  може не оповідати факти, але авторитетно говорити  про те, що діється в людині та серед людей. І в такий спосіб змушує читачів і слухачів думати. Журналіст повинен подавати матеріал так, щоб допомагати людині розвиватися, спонукати її задуматися і над собою, і над усім, що відбувається навколо.

-У професії медійника кожен день не схожий на інший, але все-таки, як виглядає типовий робочий день журналіста?

– Саме тому я і закохалася в цю професію. Я не люблю монотонності.   Журналіст працює 48 годин на добу, попри те, що день має 24 години.

-          як я Вас розумію!...))

 Так! Адже за цей час йому потрібно подати максимум якісних матеріалів, побувати на цікавих заходах (навіть, якщо вони всі відбуваються  одночасно), записати як мінімум одне інтерв’ю, зварити вечерю, провести час із сім’єю, відвівати батьків… Цей список  можна продовжити, але істина залишається однією: міцний сон і журналістика – речі сумісні тільки коли  відпустка або захворіли. Бути журналістом також означає нести відповідальність за свої слова, бо буває, що слова журналіста можуть змінити долю людини як позитивно, так і негативно. І головне не забувати, що журналісту, у першу чергу, потрібно лишатися  людиною.                                 

-Чи є у Вас кумир, людина, у якої Ви багато чому навчились?

-Кумирів у мене немає. Люблю здорову критику від толкових людей.

 Вважаю, що бути журналістом – це надзвичайно відповідальна справа, яка вимагає певного способу життя і певного способу мислення, а також жертовності заради громади. Низько схиляюся у пошані  перед тими журналістами, які жертвують своїм життям та здоров’ям,  щоб допомогти нам бути справді  свідомими громадянами своєї  країни.

-Побажання студентам та випускникам НДУ від Тетяни Марченко?

-Любіть те, що робите, та робіть це чесно.

-Тетяно, дякуємо  за прямолінійність і невичерпне життєлюбство!

Творчих Вам успіхів і нових цікавих матеріалів та фоторепортажів!

Підготувала Валентина Ващенко

Фото з архіву

 Читайте також: В НДУ можна вчитися на журналіста

http://www.ndu.edu.ua/index.php/ua/novini-universitetu/item/1321-v-ndu-mozhna-vchytysia-na-zhurnalista