Громада міста Ніжина, міський голова Анатолій Лінник, військовослужбовці, ректор Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Олександр Самойленко, викладачі, студенти зібралися у місці масового розстрілу євреїв біля меморіального знаку жертв голокосту на околиці Ніжина, щоб ушанувати пам’ять убієнних. В кар’єрах біля цегельного заводу 6 листопада 1945 року було розстріляно більше 500 євреїв та 270 людей інших національностей.
До усіх присутніх звернувся директор Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського Геннадій Дудченко, який розповів, що про ці трагічні події ми знаємо дуже мало, адже немає жодних письмових чи усних свідчень про розстріли. Лише дехто із літніх ніжинців згадує про ту колонну, яка йшла через Ніжин та не повернулася назад… До війни у Ніжині була потужна єврейська громада, а після – корінних євреїв можна було порахувати на пальцях. Він ще раз наголосив на тому, що це трагічна сторінка в історії єврейського народу, це тема, яка болить не лише євреям.
Наталія Зіневич, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства НАНУ, дослідниця історії та культури геноциду ромів відзначила, що Чернігівщина має сумну першість у знищенні цивільного місцевого населення. Ця тема багато десятиріч була табуйована, лише зараз вона обростає новими фактами, які документально засвідчені. Наталія Олексівна закликала шанувати усіх жертв, які покояться в цій землі, а також не забувати ті місця, де сталися такі страшні трагедії.
Валерій Фінкельштерн зауважив, що треба думати про трагедію та робити відповідні висновки, щоб не допустити будь-які злочинні прояви антисемітизму у майбутньому. Тамара Стратілат, голова Ліги «Ділова жінка», поділилася своїм болем: «Мій батько був євреєм, тому сумні події, що мали місце тут, мені не чужі, ця дата для мені особлива. Важко усвідомлювати, що людей вбивали тільки за те, що вони належали до певної нації».
Ніжинська поетеса Ірина Васильківська зачитала трагічні рядки про цей злочин, який став однією з найбільших катастроф в історії людства:
Зелене руно м’яко схили вкрило.
Пташиний щебет шириться над ним.
Блакитне небо розгорнуло крила
Над місцем тихим, праведно-сумним.
Тут є про що сказати ревній музі,
Гортаючи столітній календар.
Лежить отут у святості і тузі
Ганебна пляма в серці – Бабин Яр.
Запікся на історії скрижалях,
Закарбувався болем у віках
Рік сорок перший: вересень безжальний
У тисячах очей передсмертний жах.
Страшні останки – черепи і кості –
В землі не тліють, - пам’ять стережуть.
Щоб людство більш не знало голокостів,
Про Бабин яр не сміємо забуть.
Хвилиною мовчання вшанували пам’ять жертв Холокосту та поклали квіти до пам’ятника.
