Славне ім’я Арнольда Панасовича Грищенка – випускника історико-філологічного факультету Ніжинського педагогічного інституту імені Миколи Гоголя 1958 року, доктора філологічних наук, професора, дійсного члена Академії педагогічних наук України, дійсного члена Академії вищої школи України, заслуженого діяча науки і техніки України, лауреата премії імені І. Я. Франка Національної академії наук України, видатного українського мовознавця – загальновідоме, глибоко шановане як в Україні, так і в усьому слов’янському лінгвістичному світі, воно давно й по праву вписане в історію українського і світового мовознавства.
Арнольд Панасович розпочав свій життєвий і професійний шлях на Чернігівщині в невеличкому селі Мутичеві Ріпкинського району. Тут навчався в початковій школі, де його першою вчителькою була мама, Таїса Іванівна, яка 40 років віддала нелегкій педагогічній праці, додатково виконуючи обов’язки завідувачки Мутичівської початкової школи. Семирічку майбутній академік закінчив у селі Красківському, яке знаходилося за чотири кілометри від Мутичева. Пізніше, з 1951 до 1954 року, Арнольд Панасович навчався в Ріпкинській середній школі, що була за вісім кілометрів від рідного Мутичева. Восени і навесні, у гарну днину і в негоду до школи Арнольд Панасович ходив пішки, а взимку жив на квартирі в чужих людей. Чекав вихідного дня, коли можна повернутися до рідної оселі, зустрітися з найдорожчими людьми, допомогти батькам, у яких у селі було багато різноманітної домашньої роботи.
Ріпкинську середню школу Арнольд Панасович закінчив зі срібною медаллю, настав час здобувати вищу освіту. І тоді «засвітив свою ніжність Ніжин»… У 1954 році майбутній академік став студентом Ніжинського державного педагогічного інституту імені Миколи Гоголя (відділення української мови та літератури історико-філологічного факультету) – нині Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя. Ніжин для Арнольда Панасовича став містом юності, а інститут – «білий лебідь, де білі колони органом звучать», – справжнім храмом науки, краси і духовної величі.
Випускник історико-філологічного факультету Ніжинського педінституту 1958 року одержав диплом із відзнакою і розпочав свою трудову діяльність в Удайцівській середній школі на Прилуччині. Сумлінного й винятково відповідального вчителя української мови та літератури, німецької мови відразу помітили й призначили директором Гучинської восьмирічної школи рідного Ріпкинського району, де Арнольд Панасович пропрацював два роки.
Випускник Гоголівського вишу впродовж усього свого життя з великою любов’ю і ніжністю згадував свою ALMA MATER, де переймав життєву й наукову мудрість від своїх учителів – мовознавців і літературознавців історико-філологічного факультету Ніжинського педагогічного інституту, де працював за сумісництвом на посадах асистента (1960), професора (1996–2006) кафедри української мови. У 2005 році побачила світ книга спогадів випускників Ніжинської вищої школи різних років («І дорогий, і незабутній... : Спогади випускників університету : До 200-ліття Ніжинської вищої школи». – Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2005. 236 с.). Вона містить спогади випускників університету різних років. Серед них цікава й зворушлива стаття Арнольда Панасовича (с. 97–99), де з великою любов’ю і гордістю сказано про те, що студентам 50-х років цього вищого навчального закладу «було в кого вчитися, зокрема, у викладачів кафедри української мови – Феодосія Яковича Середи, Арсена Даниловича Батурського, Дмитра Дмитровича Герасименка, Марії Герасимівни Кишенько, Надії Василівни Сладківської. Це були люди різних темпераментів і характерів, але всіх їх об’єднувало надто сумлінне ставлення до викладацького обов’язку й повага до студента» (с. 97). Із легкої руки Ф. Я. Середи, ерудованого мовознавця, фахівця з питань іменникового словотвору, розпочалася викладацька праця Арнольда Панасовича у Ніжинській вищій школі. Після закінчення інституту в 1958 році двічі відгукувався Арнольд Панасович на запрошення Ф. Я. Середи викладати історичну граматику української мови студентам-заочникам на літніх сесіях. Не міг не помітити Феодосій Якович допитливого, працьовитого юнака, сумлінну й кропітку працю студента-відмінника, його виняткові здібності до вивчення рідної мови й іноземних мов. Справді, у цей час Арнольд Панасович працював дуже багато і невтомно, адже майбутній фах було обрано за покликанням, зі свідомої любові до рідної мови й літератури. Стримано-сухуватому на лекціях, але запальному та вельми емоційному в дружній бесіді Феодосію Яковичу Арнольд Панасович склав своє особливе пошанування в згадуваній статті.
Серед викладачів кафедри української літератури Арнольд Панасович виокремив три визначні особистості – Олександра Дмитровича Королевича (Леся Гомона), Михайла Степановича Чубача й Лесю Йосипівну Коцюбу. Арнольд Панасович вдячний долі, що вона подарувала студентам повоєнних років спілкування з ніжинськими філологами, лекції яких кваліфіковано як взірцеві за змістом і формою викладу. Не менш зворушливо написав Арнольд Панасович про викладачку німецької мови Калерію Федорівну Духанову, яка спонукала розумного студента до серйозного вивчення свого предмета. Отже, не випадково Арнольд Панасович розпочав свою викладацьку кар’єру як учитель німецької мови Удайцівської середньої школи на Прилуччині.
Чимало гарних і теплих слів мовлено про корифеїв Ніжинської вищої школи – Тамару Дмитрівну Пінчук й Івана Петровича Костенка, учителів Арнольда Панасовича, людей по-справжньому відданих своїй справі. Тамара Дмитрівна не лише цікаво викладала історію педагогіки, а й уміла зупинити й зафіксувати на фотоплівці мить, що завжди переростає в художні образи.
У стінах Ніжинської вищої школи в кабінеті педагогіки познайомився Арнольд Панасович із майбутньою дружиною – чарівною Ніною Миколаївною. Арнольд Панасович завжди був вдячний долі, що стимулювала переведення англійського факультету з Вінницького, де навчалася Ніна Миколаївна, до Ніжинського педінституту. Великою радістю й гордістю подружжя Грищенків є син Тарас, який став відомим ученим-істориком, доктором наук (2021 рік).
Восени 1960 року відмінник Ніжинського педінституту став аспірантом Інституту мовознавства імені О.О.Потебні. Науковим керівником кандидатської дисертації був видатний мовознавець Михайло Андрійович Жовтобрюх. Арнольд Панасович по-синівськи любив свого Вчителя, із захопленням розповідав молодшим колегам про багаторічну плідну наукову співпрацю і щиру дружбу з Михайлом Андрійовичем. У кандидатській дисертації Арнольд Панасович уперше в українському мовознавстві здійснив багатоаспектне дослідження природи складносурядних речень з урахуванням формально-граматичного, семантичного і комунікативного планів. Михайло Андрійович відкривав широкі лінгвістичні горизонти для багатьох українських мовознавців, серед яких і колишні доценти кафедри української мови Ніжинського педінституту кандидати філологічних наук М.Г.Кишенько та О.Д.Неділько. Арнольд Панасович глибоко шанував і високо цінував свого наставника. Майбутній академік так писав про свого Вчителя: «Михайло Андрійович Жовтобрюх – мовознавець щонайширшого діапазону, який брав безпосередню участь у розбудові українського мовознавства в 30‑80-х роках збіглого століття, для якого не існувало складних лінгвістичних проблем, оскільки він знав концептуальні засади всіх мовознавчих шкіл і напрямків, цитував класиків світової лінгвістики, бо багатьох із них читав в оригіналі. Як учений М. А. Жовтобрюх був справжньою енциклопедією українознавства. Він блискуче орієнтувався у складних перипетіях історії України, досконало знав специфіку становлення української літератури й культури, гуманітарних галузей наукового знання. М. А. Жовтобрюх був чуйним і дбайливим вихователем наукових кадрів. Що ж до кількості тих, кого він консультував, напучував добрим словом, то статистика тут безсила. Та найголовніше в тому, що довгі літа нічого не змінювали в характері М. А. Жовтобрюха: ні допитливого розуму, ні бажання творити, ні спраги спілкування. Засади людяності, наукового сумління, чесності й добропорядності, які визначали життєвий шлях М. А. Жовтобрюха, варті наслідування». Усі ці чесноти притаманні й Арнольдові Панасовичу, який майже непомітно, глибоко інтелігентно все своє життя передавав їх своїм учням – студентам філологічних факультетів, здобувачам, аспірантам, докторантам.
Восени 1963 року Арнольда Панасовича призначено на посаду молодшого наукового співробітника Відділу теорії української мови і структурно-математичної лінгвістики Інституту мовознавства імені О.О. Потебні. Через два роки на засіданні об’єднаної вченої ради Відділу літератури, мови і мистецтвознавства АН УРСР імені О.О.Потебні Арнольд Панасович успішно захистив кандидатську дисертацію. Матеріали кандидатської дисертації Арнольда Панасовича були оформлені і подані до друку. У 1969 році з’явилася монографія «Складносурядне речення в сучасній українській літературній мові». Праця до сьогодні залишається одним із найповніших і найґрунтовніших досліджень, що висвітлює багаторівневу сутність речення.
У 1979 році в Інституті мовознавства імені О.О.Потебні Арнольд Панасович Грищенко успішно захистив докторську дисертацію на тему «Історія становлення словозміни і словотвору прикметника в українській мові», присвячену історичній морфології. За її матеріалами опубліковано монографію «Прикметник в українській мові». У роботі вперше в українському мовознавстві висвітлено словотвірні та словозмінні характеристики прикметника, вони витлумачені через зіставлення з відповідними явищами білоруської, російської та багатьох інших слов’янських мов. Праця такого порівняльного плану засвідчила, що її автор вільно володіє російською, білоруською, німецькою, англійською мовами, читає й може розмовляти майже всіма слов’янськими мовами – чеською, словацькою, польською, болгарською, сербською, хорватською.
З вересня 1981 року доктор філологічних наук Арнольд Панасович Грищенко обіймає посаду завідувача кафедри української мови Київського державного педагогічного інституту імені О.М. Горького, гармонійно поєднавши наукову роботу з освітянською. Кафедра, очолювана професором, що прийшов з академічної установи, починає працювати над новою актуальною науковою проблемою – «Лінгводидактичний опис функціонування української мови». З ініціативи та під керівництвом професора А. П. Грищенка створено підручник для студентів-філологів педагогічних університетів «Сучасна українська літературна мова», який витримав три видання (1993 рік, 1997 рік, 2002 рік) і користується в лінгвістичних колах України великою популярністю і великим попитом. У ньому вдало поєднано загальнодидактичні і специфічно-методичні принципи навчання, передбачено зв’язок теорії з практикою на тлі науковості, доступності, систематичності викладу матеріалу. Арнольд Панасович написав ґрунтовні розділи «Лексикологія», «Фразеологія», «Лексикографія», «Морфологія» (предмет морфології, типи морфологічних форм і засобів їх вираження, частини мови і принципи їх класифікації, частини мови: іменник, прикметник; підрозділ «Дієслово» підготовлено у співавторстві з Л.І.Мацько), а також здійснив загальне редагування праці. Арнольд Панасович був членом Національної правописної комісії при Кабінеті Міністрів України, брав активну участь у роботі над новою редакцією орфографічного кодексу мови, підготував розділ «Правопис слів іншомовного походження».
Студенти філологічних факультетів педагогічних університетів і сьогодні навчаються за низкою навчальних програм, укладених професором А. П. Грищенком («Сучасна українська літературна мова» (співавтор – професор П. С. Дудик), «Історична граматика української мови» (співавтор – професор М. А. Жовтобрюх), «Порівняльна граматика української і російської мов» (співавтор – професор М. Я. Бріцин).
Не втрачають своєї ваги й значущості розмисли вченого про високий рівень розвитку й досконалості української мови: «Українська мова повністю може забезпечувати комунікативні потреби сучасного суспільства і за своїми виражальними можливостями (номінативними, формально-граматичними і стилістично-експресивними) не поступається перед жодною іншою слов’янською мовою, до яких фальсифікацій не вдавалися б давні й сьогочасні автори шовіністичної орієнтації, називаючи її діалектом то російської, то польської мови, в такий спосіб позбавляючи її місця на карті лінгвістичної Славії…
Українська мова як явище, в якому зосереджуються і за допомогою якого об’єктивуються, передаючись від покоління до покоління, типологічно кардинальні ознаки національної ідентичності її носіїв, потребує державної підтримки шляхом реалізації заходів спеціального мовного планування, орієнтованих на поступове розширення її функціонального діапазону, та піднесення її суспільного престижу, приниженого протягом десятиліть панування спотвореного інтернаціоналізму на засадах возвеличення й поширення російської мови як мови міжнаціонального спілкування…».
Кожного, хто мав щастя спілкуватися з видатним мовознавцем, вражали енциклопедичні знання, колосальна ерудиція та широта наукових інтересів Арнольда Панасовича – поліглота як у прямому, так і в переносному значенні слова. Глибокі знання німецької, англійської та всіх слов’янських мов стали підґрунтям у розбудові української лінгвістики, майже всіх її царин: історії мови, морфології, синтаксису, лексикології, лексикографії, фразеології. Викладачі й студенти всієї України досі послуговуються науковими та навчально-методичними працями Арнольда Панасовича, захоплюються його ідеями і концепціями розвитку української мовознавчої науки, властивим йому особливо серйозним і відповідальним ставленням до будь-якої діяльності. Праці Арнольда Панасовича видаються сьогодні особливо актуальними і значущими, їм належить особлива роль у становленні й розвитку українського мовознавства.
Неординарність, інтелігентність, виняткова скромність, щирість і шляхетність, легкий гумор, притаманні Арнольдові Панасовичу, виявлялися скрізь і завжди. І тоді, коли він згадував про своє щемливо-солодке дитинство, маму-вчительку, з якою взимку возив дрова до школи; і тоді, коли йшлося про навчання в Ніжині, інститутських друзів, улюблених викладачів; і тоді, коли звучали в усій своїй красі і силі архаїчні форми з їхніми специфічними фонетичними та граматичними рисами північноукраїнських, західноукраїнських і південноукраїнських говорів, бо це зустрілися видатні мовознавці, колеги і справжні друзі (Арнольд Панасович Грищенко, Василь Васильович Німчук, Павло Юхимович Гриценко); і тоді, коли захоплено розповідав про життєві долі й наукові досягнення своїх колег з Інституту української мови, Інституту мовознавства імені О.О.Потебні, Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова…
Великих зусиль докладав Арнольд Панасович для формування і розвою наукових шкіл. Академік підготував сімох докторів і кілька десятків кандидатів філологічних наук. Якісний склад кафедри української мови (нині – української мови та методики її навчання) Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя сьогодні – це результат багаторічної, сумлінної і копіткої праці професора А.П.Грищенка як наукового консультанта, наукового керівника, опонента, голови спеціалізованої вченої ради, завідувача кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Для кафедри української мови Ніжинського вишу Арнольд Панасович підготував доктора та чотирьох кандидатів філологічних наук. Під керівництвом Арнольда Панасовича свого часу захистили кандидатські дисертації А. К. Мойсієнко (1983), Н. І. Бойко (1984), Г. М. Вакуленко (Шелемеха) (1996), Т. М. Сидоренко (2005). Наукове становлення низки доцентів кафедри (В.М. Бойко, Л.Б. Давиденко, В.М. Пугач, С. В. Зінченка, В.М. Бережняк, А.М. Кайдаш (Василенко) безпосередньо пов’язане з діяльністю кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, яку 25 років (1981–2006) очолював Арнольд Панасович, та роботою спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських дисертацій, головою якої тривалий час був А.П. Грищенко. Ніжинські філологи щиро вдячні славному землякові, вони горді з того, що мали честь і щастя спілкуватися з визначним мовознавцем.
Досягнувши значних наукових і професійних висот, поєднавши самобутній хист науковця й талант педагога від Бога, Арнольд Панасович, на жаль, ранувато пішов за одвічну межу. Проте його багата наукова спадщина назавжди залишиться «окремою віхою в неповторному світі однієї з найпрекрасніших і найточніших наук – лінгвістики». А ще для багатьох Учитель був і залишиться назавжди неперевершеним зразком справжньої інтелігентності, людяності, порядності, працелюбства, професіоналізму найвищого ґатунку. Справді, «не все сплива рікою часу»…
Надія Бойко
