Вечір — час, коли рівень містицизму в Гоголівському корпусі зашкалює, отже, трапитися може все що завгодно. Наприклад, на вході вас може зустріти сам Микола Васильович, бо йому раптом захотілося знову відвідати улюблену Ніжинську гімназію вищих наук. Аж раптом він зникне з поля вашого зору, заховається поміж стін і вслухатиметься в те, що про нього говорять. Він киватиме головою, підтакуючи, коли доцент катедри історії України Максим Потапенко розвінчуватиме міти, якими обросла його постать. Він вслухатиметься у слова провідної фахівчині музейного комплексу Анни Парубець, яка розповідатиме про театральні секрети юного Миколи. Він заховається поміж картин-ілюстрацій до його творів, і вдивлятиметься в те, як під час мініексперименту оживе його Панночка, як Хома читатиме молитов, як писане набуватиме нових форм. Він ловитиме кожне слово, кожен ваш порух, кожну зміну на вашому обличчі, а потім наробить галасу й піде з думкою, що про нього тут пам'ятають.
Уявили? А тим, хто переступив того вечора поріг Гоголівського корпусу, не довелося уявляти. Вони це бачили на власні очі.
Культурна оборона — це нестандартний, андеграундний та цікавий підхід до всього. Коротко кажучи, культурний гармидер.