Зазначена відпустка надається одинокій матері до досягнення дитиною повноліття, оскільки згідно зі статтею 1 Закону України „Про охорону дитинства" та статтею 2 Закону України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми", дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якіщу згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.
Визначення „одинокої матері" наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 № 9 та пункті 5 частини дванадцятої статті 10 Закону України „Про відпустки".
Так згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
Оскільки пункт 5 частини дванадцятої статті 10 Закону України „Про відпустки" визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька, факт утримання (аліменти) для надання відпустки значення не має.
Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена). Якщо жінка дійсно є одинокою матір’ю, тобто не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за її вказівкою, або вдова, то вона має право на вищезазначену відпустку.
Проблема виникає з наданням такої відпустки розлученій жінці, оскільки батько у дитини є і в багатьох випадках спілкується з нею і бере участь у вихованні.
Більш того, стаття 157 Сімейного Кодексу України визначає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Статтею 158 Сімейного Кодексу передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто прожирає окремо від неї.
У разі ухилення батька від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини мати має право звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.
Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред'явити жінці, яка виховує дитину баз батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.
Відтак одним із документів для підтвердження того, що батько не бере участі у вихованні дитини, можуть буті: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав, рішення органів опіки та піклування або суду щодо участі батька у вихованні дитини, украла суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів, тощо. Крім того, підтвердженням відсутності участі батька у вихованні дитини може бути акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, а також довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.
Враховуючи факти, доказом відсутності участі батька у вихованні дитини може бути документ, що підтверджує його постійне проживання за кордоном, виданий компетентними органами країни проживання, або акт, складений вуличним комітетом, завірений відповідальною особою органу місцевого самоврядування, за умови, що в цьому акті зазначений факт відсутності участі батька у вихованні дитину.
